Хто завершить війну в Україні

Просто ресурси вичерпуються — причому як в Україні, так і в Росії. А тотально переводити країну на військові рейки не хочуть та/чи не можуть ані в Києві ані в Москві. Тому розвʼязка, схоже, починає майоріти на обрії.

Але які можливі варіанти завершення війни?

1. Колапс державності в Росії

2. Колапс державності в Україні

3. Компроміс та мирна угода

4. Зупинка активних бойових дій без юридичної фіксації нових реалій

Тип державності (електоральна монархія) в Україні та Росії дуже схожий. Тільки в росії путін за десятиліття царювання вибудував хард-версію, а в Україні вона поки порівняно лайт. Тому ставка на колапс російської державності, перш ніж колапсує Україна, геть ризикована. Може зіграти, а може й ні.

Автократії зазвичай колапсують несподівано, але катастрофічно. Бо концентрація влади в одних руках кратно підвищує ціну будь-якої стратегічної помилки. Плюс притаманні автократіям непотизм, сервілізм і корупція зменшують стійкість системи. А оскільки обидва режими характеризуються коротким словом "крадуть", питання лише в тому, в якій з дірявих каструль більше ресурсу і з якою швидкістю він витікає до кишень крадійкуватих "еліт"…

Чи вигідний нам колапс Росії? Безумовно, він кращий за колапс української державності. Але на цьому переваги цієї опції завершуються. Двічі впродовж історії (у першій третині XVII і XX століть) росія після катастрофи перезібрала себе та "приросла" питомими українськими землями. Не виключено, що їй це вдасться і втретє.

По-друге, перемога у війні зацементує електоральну монархію та владу Зеленського в Україні. Переможців не судять. Не вірите – спитайте у азербайджанців. В результаті ми отримаємо свого молодого путіна. І вся надія залишиться на зовнішніх донорів, бо Україна давно неспроможна сама забезпечувати фінансування навіть базових державних функцій власним коштом. Але чи ставитимуться європейці до українського президента-переможця за відомою формулою "Сучий син, але наш сучий син"?

Колапс української державності я навіть розглядати не хочу. Він означає, що наша трагічна історія нас так нічому і не навчила – і ми знову заплатимо за брак стратегічної мудрості мільйонами загублених життів…

Два інші варіанти відкривають шлях до легітимної зміни влади в Україні, що може відродити надію на краще майбутнє для цієї країни. На те, що українська державність нарешті почне відрізнятися від російської посутнісно, а не тільки офіційною мовою та державними кольорами.

Особливість цієї війни у тому, що справжня перемога в ній — це не капітуляція росії. Це революційні зміни в Україні. Це перетворення нашої держави з електоральної монархії на справжню Res Publica – вільну країну відповідальних громадян. Це повернення України до своїх республіканських витоків. Це про країну свободи та можливостей, а не про жовто-блакитну та україномовну версію росії.

І тут постає питання, хто завершить цю війну чи бодай її поточну фазу? Очевидна відповідь — це місія і засадничий виклик Зеленського. Бо на ньому, як на іржавому цвяху, тримається конструкція української влади. Вийми його — і все з великою ймовірністю посиплеться. Бо навряд чи можна уявити Україну, яка продовжує війну на чолі зі Стефанчуком чи навіть Арахамією. Не тому, що Стефанчук чи Арахамія – не Турчинов, а тому, що на дворі 2026, а не 2014. І польові командири набагато авторитетніші за лідерів парламенту.

Тому єдиною альтернативою правлінню Зеленського наразі є не вибори, а військова диктатура. Яка і буде завершувати цю війну чи… поховає Україну.

Тому за всіх питань до Зеленського (яких щодня стає тільки більше) потрібно розуміти, що змінити його на троні може або припинення активної фази бойових дій або військовий переворот. Причому, якщо ми розгромимо Росію, Зеленський-переможець ще довго залишатиметься президентом моєї країни. Бо народ любить переможців. І пробачає їм усе…