Історичний день: що чекає на Україну

Очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляйден заявила: "Завтра (ред. 18 серпня) Україна вирішить свою долю". Важко з нею не погодитися. З одним уточненням "вирішить вчергове".

В 2022-му ми – попри замовлені вже було на Заході панахиди по українській державності – вирішили битись. І встояли. І цю державність, якою б недолугою вона не була, зберегли. Зберегли як шанс.

У понеділок, 18 серпня, Трамп поставить Зеленського перед вибором: піти на важкі й болючі компроміси заради припинення вогню або воювати з росією далі без підтримки Сполучених Штатів. На столі два поганих варіанти – і я не позаздрю Зеленському, якому потрібно обрати з них кращий.

Вочевидь, є узгоджена Путіним та Трампом загальна рамка, яка – у випадку прийняття її Україною – уможливить тристоронній самміт, на якому будуть обговорюватися конкретні параметри майбутньої мирної угоди. В межах цієї рамки можливий торг та компроміси. Поза нею варіант один – продовження війни. Причому Трамп радо умиє руки, всоте повторивши, що це війна Байдена і він зробив для її завершення все, що міг. Тепер, мовляв, з чистим совістю умиває руки.

Що можна побажати Зеленському в цій геть непростій ситуації? В ситуації, в якій я точно б не хотів опинитися на його місці. Прийняти, що незалежно від його вибору, оплесків точно не буде. Що ціна помилки, вірогідно, – українська державність. Що його судитиме історія, а не сучасники. Що незалежність України проголосили не безкомпромісні бандерівці, а "колаборанти"-комуністи. Що майбутнє важливіше за території. І що зберегти українську державність для нащадків набагато важливіше, аніж рейтинги чи посаду для себе.

Це не означає, що мир Україні потрібний за всяку ціну. Безумовно є неприйнятна ціна за зупинку путінської навали. І її належить однозначно відкинути, аби не отримати і війну і ганьбу.

Але обираючи кращий варіант із поганих, президентові слід памʼятати, що Україні вкрай потрібний мир. Аби загоїти рани і перетворити нашу державу на "сталевого дикобраза", на якого ніхто більше не посміє напасти. Аби нарешті скористатись тим відкладеним шансом, який ми боронимо вже дванадцятий рік поспіль. Шансом, за збереження якого ми заплатили таку велику ціну. Шансом перетворити Україну на державу, за яку не буде соромно перед тими, хто поклав за неї життя.

Я не знаю, який варіант з двох слід обрати. І я б точно не хотів наразі помінятися із Зеленським місцями. Тому дай Боже нашому президентові зробити правильний вибір! За який його, можливо, обсвистять сучасники, але за який йому дякуватимуть нащадки.