Розберемо позиції сторін, без алармізму та конспірології.
Путін фактично веде війну за суверенітет України. Він переконаний, що незалежність України становить критичну загрозу для Росії. Тому завершення війни він бачить лише через припинення існування України в її нинішньому вигляді. Бажаний йому результат не обговорюється. Торгуватися можна лише про деталі - як саме Україна перестане існувати як незалежна держава. Варіантів небагато: або повне поглинання, або формальний суверенітет за тотальної залежності від Росії. Умовно кажучи, вибір між "ДНР" та лукашенківською Білоруссю. Власне, це і є переговорна позиція Кремля.
Трампу байдуже до українського суверенітету, та й до самої України. Він змушений займатися переговорами, оскільки це важливо для Європи, яка була і залишається сферою ключових інтересів США. Тут розташовані основні ринки збуту, інтелектуальні центри та союзники Америки в усіх важливих для неї альянсах. Крім того, Трамп необережно пообіцяв під час президентської кампанії завершити війну. А в країнах із реальною демократією виборчі обіцянки мають політичну ціну, зокрема на наступних виборах.
Тож для нього важливо завершити війну, але так, щоб не створити Америці додаткових проблем у Європі. Він не вірить, що Росію можна перемогти військовим шляхом, але й відкрито повністю здати Україну теж не може. Таке рішення не матиме популярності ані серед американських виборців, ані серед політиків в Конгресі. До того ж антирейтинг Путіна серед американців сягає 90%.
Оскільки Трамп не може просто взяти й здати Україну Путіну, у його картині світу Україна має здатися сама. Навіть якщо це станеться під тиском американської адміністрації. Тоді це буде рішення українців, а не Трампа, і відповідальність за нього нестиме теж не він. Власне, балансування між власними, європейськими, українськими та російськими інтересами - постійна переговорна позиція Трампа яку ми бачимо майже два роки. Іноді баланс зміщується в один бік, іноді в інший. Це зумовлено як складністю обраної Білим домом стратегії, так і особливостями характеру самого Трампа, але очевидно, що саме такий підхід вони представлятимуть на всіх переговорних треках, в яких беруть участь.
Китай отримав від війни три головні переваги. По-перше, Росія опинилася в ізоляції, що посилило її технологічну, інфраструктурну та економічну залежність від Пекіна. По-друге, війна відволікає ресурси США та Європи від стримування Китаю. І, нарешті, найголовніше: Китаю вистачило розуму не втягуватися у війну, водночас заробляючи на Росії, Україні, США та Європі.
Для Китаю головний ризик війни - поразка Росії. Після неї можливі два основні сценарії: або на північних кордонах Китаю почнеться масштабна смута, або до влади в Москві прийдуть нові люди, які переглянуть відносини із Заходом і матимуть антикитайські погляди.
З іншого боку, через постійні звинувачення в підтримці Росії Китай не може повноцінно розвивати відносини з Європою, хоча саме тут розташовані його ключові ринки збуту. Тому ідеальний для Пекіна сценарій - щоб війна якось закінчилась, Росія не розвалилася, але водночас залишилася в ізоляції. Це і є можлива переговорна позиція Китаю: контрольований вихід Росії з війни, за якого в Москві зберігається чинна влада, Україна залишається незалежною хоча б у певних кордонах, а бойові дії припиняються.
Тут також варто додати позицію Європи, для якої важливо насамперед те, як саме закінчиться війна. Адже будь-яке врегулювання в Україні докорінно змінить архітектуру безпеки на континенті. Тому жодні домовленості між США, Китаєм та Росією не працюватимуть, якщо їх не приймуть європейці.
Отже, США, Росія та Китай мають кардинально різні погляди на те, як завершити війну. Трамп, Сі та Путін справді хочуть її закінчення, але кожен на власних умовах. Китай і США не можуть погодитися на реалізацію російського плану, не поставивши під загрозу відносини з ЄС. А Путін не погодиться на контрольований вихід із війни, якщо Україна не опиниться в тотальній залежності від Росії.
При цьому не існує сценарію, за якого ці три країни домовляться між собою, а потім просто спустять готове рішення Європі та Україні для виконання. Без урахування українських та європейських інтересів будь-які стратегії завершення війни втрачають сенс. Саме тому Китай весь цей час намагається дистанціюватися від переговорного процесу. Можливо, коли згодом з'явиться узгоджена переговорна рамка, Пекін зможе долучитися. Але зараз він не бачить у цьому перспектив.
З усього зазначеного випливає, що лідерам Китаю, США та Росії на спільній "українській" зустрічі просто не буде про що домовлятися. У кожного своє бачення завершення війни, і жодне з них не збігається з іншими настільки, щоб стати основою для спільного рішення. Тому максимум, на який можна розраховувати на такому саміті, - спільне фото. Хоча значно ймовірніше, що не буде навіть його.