Така собі німецька письменниця Юна Лібрехт вирішила наваяти дебютний роман "Wer ich bin, wenn du mich siehst", де сюжет просто пісня.
Отже, події якого відбуваються навесні 2022 року в окупованому російськими військами Херсоні. Головна героїня книжки — українка Люсія, яка після окупації міста втратила майже все, що мала. Після вибуху її рятує російський військовий у масці. Згодом вони зустрічаються знову, і між ними виникають таємні романтичні стосунки. Короче, всі відтінки еротики.
Трохи осінту — лице цієї Юни з мінімальним відблиском IQ, а віддаленість її основного місця проживання в Баден-Вюртемберг дає погану ілюзію, що єдині, хто на тебе нападе — це хіба швейцарці, які приїдуть за знижками)
Коли на подруженьку налетіли з критикою, вона дала задню, що сама не походить з України й не ставила собі за мету відтворити у романі реальні події війни. Але в книжці чомусь наваяла таку глобальну думку, "що ближче Люсія пізнає чоловіка, то більше розуміє, що кохання не може виправдати насильство чи зняти провину".
Ці притрушені жінки за своїми тіндерами реальності не бачать. Бо я не знаю, що має бути в голові, щоб вона закохалась у щось таке, як днями розстріляло групу українських військових. Або упиря, який взимку 2025 розстріляв у Кругляківці дроном пару похилого віку з собачкою. Хоча у них був білий прапор.
Цікаво, що цей горе-роман про безлімітні по*бушки мав вийти друком 1 листопада 2026 року, а 7 листопада його планували представити на книжковому фестивалі в Баден-Бадені. Для роботи над книжкою Лібрехт отримала стипендію від Об’єднання підтримки письменниць і письменників федеральної землі Баден-Вюртемберг.
Це дуже навіть вписується в логіку всіляко згинати нас у позу капітуляції. І такі амбітні дамочки без жодного розуміння, що таке окупований та прифронтовий Херсон — ідеальні провідники псевдомирних наративів. Типу, пересплять і помиряться.
Подібні курки, які не знають горя життя у війні, і насправді живе наша жінка у війні — ще й напʼялюють на нас образ неперебірливих бл@дін.