На початку червня у Одесі прогримів гучний скандал, причиною якого стали події у місцевому СІЗО. Там над одним із затриманих, що перебував на запобіжному заході "утримання за ґратами", відверто знущалися. Змушуючи, зокрема, носити в зубах капці, принижуючи і перетворюючи людину фактично на собаку.
Але тут же виявилося, що ситуація ця має певний підтекст, який дещо змінює загальну картину скандалу. З’ясувалося, що цей персонаж потрапив у СІЗО із одного з місцевих територіальних центрів комплектування – де, як стверджували у силових структурах (причому стверджували цілком офіційно), сам займався подібними людиноненависницькими діями.
Взагалі-то для Одеси скандали з ТЦК аж ніяк не новина і не дивина. Ще у квітні поточного року Служба безпеки та Національна поліція викрила і нейтралізувала (принаймні, так заявлялося, що нейтралізувала) у Одесі ціле ОЗУ, організоване злочинне угруповання. Викриті персонажі займалися відвертим вимаганням грошей, а тих, хто відмовлявся платити – банально били і небанально погрожували відправити у "штурмовики посадок, тобто фактично убити чужими, російськими руками, точніше, дронами.
Побиття і сексуальне насильство в ТЦК
І от – новий скандал. Не менш масштабний. Цього разу військовослужбовцями ТЦК зайнялося Державне бюро розслідувань. У одному із районних ТЦК викрили масштабну схему – цього разу не вимагання грошей, а усього лиш "незаконного примусу громадян до мобілізації". (Хоча варто почекати, можливо, в цій історії вилізуть і фінансові кінці.)
Примус цей можна описати термінами і поняттями, які старше покоління пам’ятає із власного історичного досвіду, а молодше бачило у фільмах про російську організовану злочинність. Незаконне утримання, побиття, залякування, психологічний тиск – і, як вишенька на торті, "слідством встановлено окремі факти вчинення щодо потерпілих насильницьких дій сексуального характеру".
Якщо говорити не канцеляритом, а простими лексичними конструкціями, то доведеться констатувати, що представники ТЦК (це не припущення, а задокументовані працівниками ДБР "численні факти") буквально копіювали дії класичних пострадянських бандитів.
До речі, ще до появи цих резонансних офіційних повідомлень від силових структур (і мова тут, як ми зазначимо нижче, не тільки про ДБР чи СБУ з поліцією) самі одесити у соцмережах писали про те, що в тамтешніх ТЦК нібито як працюють колишні – чи, можливо, і не колишні – бандити. Як бачимо, такі повідомлення Держбюро розслідувань фактично підтверджують ці чутки.
Особливо коли читати повідомлення ДБР далі і наткнутися на "гумові кийки, молотки та інші предмети, які використовувалися для фізичного впливу на громадян". Не вистачає тільки уточнень про класичні праски, які стали справжніми символами ще радянського рекету 80-90-х років минулого століття.
Країна на порозі громадянського конфлікту
Звісна річ, у кожній історії завжди є якісь усереднені показники, а є пікові винятки. Напевно, історія з територіальними центрами комплектування в Одеській області є таким піком, а у інших регіонах подібних інцидентів все ж менше. Та головне тут в тому, що ці інциденти є. І, якщо спиратися хоча б на заяву омбудсмена Дмитра Лубінця про скарги громадян на ТЦК, за останні роки кількість цих інцидентів серйозно зросла.
А це означає, перш за все, зростання соціальної напруги в українському суспільстві. Що виливається у справжні громадянські конфлікти, навіть у такому форматі, як у Рівненській області, де, згідно із оприлюдненим відео, місцевий дід напав на представників ТЦК з лопатою в руках.
Ба більше, навіть там, де зв’язку з "бусифікацією" начебто і немає, як от днями у київському районі Троєщина, ця тема все одно прив’язується майже автоматично. Оскільки є більш ніж актуальною.
Надалі ж усе може дійти уже до відвертої бійні. Із не одиничними, а регулярними смертельними фіналами. Тож це питання владі треба вирішувати оперативно – і не тільки через діяльність ДБР та СБУ, а наперед, унеможливлюючи нові подібні інциденти.
Війну між ТЦК і суспільством може зупинити лише контрактна армія
Як вирішувати? Зараз ми бачимо чергові заяви про те, що треба підвищити зарплати військовим на фронті до 300-400 тисяч гривень. Але це вже фактично зарплата контрактника. Тож чи не варто замість банального підвищення виплат (частину із яких, до речі, потім з’їдять "добрі" співвітчизники захмарними цінами на оренду житла і їжу в прифронтових містах і містечках) зайнятися не декларативним, а реальним переведенням української армії на повністю контрактну форму?
Звісно, тут виникне, не може не виникнути питання "А хто захоче навіть за 10 тисяч доларів на місяць іти на війну?" Так, таких охочих буде небагато. Але для цього і потрібно переформатовувати війну, використовуючи новітні напрацювання, на максимально автоматизований, безпілотний процес, щоб люди – контрактники вони чи мобілізовані – ризикували своїм життям у безкінечній і безглуздій бійні (з боку агресора; з нашого все зрозуміло – ми захищаємо свою землю, а не захоплюємо чужу) по мінімуму.
Тоді, можливо, відпаде сама потреба у "бусифікаціях" і навіть ТЦК, бо працювати з дронами за таку суму багато хто погодиться добровільно. А так – поки ДБР ловить одну одеську ТЦК-банду, Київська окружна прокуратура Одеси відправляє до суду справу проти іншої, яка уже відверто в стилі 90-х вимагала від громадянина призовного віку 6 тисяч доларів…