Після публікацій про можливість "гібридного" нападу Росії на Естонію чи інші країни Балтії і в Україні, і на Заході почали серйозно обговорювати можливість конфлікту між Росією та країнами НАТО і навіть політичне банкрутство альянсу внаслідок недостатньо серйозної реакції на таке вторгнення.
Але найголовніше – почали усвідомлювати, що сама можливість такого конфлікту, що створює реальний ризик початку Третьої світової війни, пов'язана з неадекватною реакцією західних країн на події в Україні у 2014 році.
Тоді російський президент уперше після Другої світової пішов не просто на окупацію, але й на анексію частини території іншої держави. Але провідні країни світу – ті самі підписанти Будапештського меморандуму – намагалися зробити вигляд, що в Криму нічого надзвичайного не сталося. Якщо згадати, які санкції були запроваджені проти Росії адміністрацією президента Барака Обами та Європейським Союзом, можна легко зрозуміти, чому у Кремлі не прислухалися до закликів з Вашингтону не лізти на материк, а натомість почали війну на Донбасі.
Дивовижним є те, що цю війну також практично ніхто не хотів вважати війною і окупацією. Почали говорити про донбаський "сепаратизм", намагатися не помічати присутності в регіоні російських військ і спецслужб. І це при тому, що до російського вторгнення ані у Криму, ані на Донбасі не було політичних сил або хоча б авторитетних громадських організацій, які б виступали за незалежність регіонів чи їх приєднання до Росії. І дійсно – звідки б таким організаціям узятися, коли до 2014 року президент країни, голова Верховної Ради, премʼєр-міністр і майже всі міністри були… вихідцями з Донецької області, а парламентську фракцію правлячої Партії регіонів очолював вихідець з Луганщини? Який тоді може бути сепаратизм?
Однак цей міф допомагав і Заходу, і українцям жити у вигаданій реальності, де конфлікт можна було вирішити, просто домовляючись із вигаданими сепаратистами. Дійшло до того, що не тільки західні дипломати говорили про пошук діалогу з представниками "сепаратистських" (а насправді окупаційних) адміністрацій, а й звичайні люди розповідали про "сепарів".
Це і є відповідь на знамените російське питання: "Що ви робили вісім років?" Як що – брехали самим собі, що вашої окупації немає, і сприяли вашій брехні та підготовці до великої війни, під час якої вже не потрібно було гратися у "сепарів", так що Луганська і Донецька області були банально анексовані – як Крим!
І от тепер виникає питання: чому цей самий механізм Путін не може використати у естонській Нарві? Адже якщо перед західними столицями повстане дилема – повірити у "сепаратизм" російського населення Нарви або ж воювати із Росією, – що оберуть у Вашингтоні чи Брюсселі? Відповідь ми, здається, знаємо. Знаємо по реакції на події в Україні.
Так от, давайте зафіксуємо вже сьогодні, щоб ніхто завтра не говорив, що його не попереджали. Ніяких сепаратистських настроїв у регіоні Іда-Вирумаа, до якого належить прикордонна Нарва, немає – як не було їх і у Криму, і на Донбасі.
Якщо ці настрої почнуть проявлятися, це означатиме, що почалася російська повзуча окупація. Якщо ця повзуча окупація буде сприйматися як складний регіональний та національний конфлікт, якщо місцевих колаборантів – які обов'язково з'являться, бо це неодмінний атрибут окупації – будуть сприймати як сепаратистів, а не як колаборантів, це не заспокоїть, а тільки надихне Путіна, і згодом почнеться велика війна вже в Європі. Війна, від якої Сполучені Штати вже не зможуть ухилитися, що б там сьогодні не думали у Білому домі.
Ось вам і приблизний прогноз Третьої світової – з естонським… та ні ж, з українським акцентом.
А все тому, що політичні і безпекові висновки треба робити вчасно, друзі мої. Ну і дійсно – що ми всі робили вісім років?