Про нашу війну напишу окремо днями, а зараз хочу підсвітити відсутність політичної цілі війни в Ірані. Що вважає Трамп бажаним результатом? Зміну облич режиму на більш договороздатних, як у Венесуелі? Просто військове послаблення? Падіння режиму? Повернення шаха? Появу демократичної влади? Розпад країни на етнічні компоненти? Чи буде визначатися по ходу, залежно від того, як воно піде?
Пару днів тому бачив карикатуру, на якій прес-секретар Білого дому каже журналістам: "Ми досягнемо цілей операції, про які я вам розповім, як тільки президент визначиться з ними".
На перший погляд це схоже на "СВО", цілі якого міняються щодня. Але ні. Тому що цілі Путіна визначені давно й чітко, а зміна риторики спрямована лише на власне суспільство. Як тільки треба позначити кремлівську позицію Україні чи Сполученим Штатам, там немає змін: "засадничі причини конфлікту мають бути усунені", а засадничі причини – це існування незалежної України.
Ситуація з Іраном та США інша. Іран не може припинити існування, це трьохтисячолітня цивілізація, яку завоювати неможливо й безглуздо. Ідеально було би, щоб там до влади прийшли демократи. Але зволікання США вже призвело до смерті десятків тисяч найбільш сміливих і пасіонарних юнаків і дівчат. Ще одна помилка – відкидання кандидатури шаха, який міг би об'єднати мозаїчне суспільство, якщо не в якості лідера, то в якості персони, яка викликає найменший спротив.
Нині ж США зайшли у тривалу війну, політична ціль якої не зрозуміла – отже, й не може бути досягнута.
Тривала війна невигідна Трампу, бо йому цього не пробачать виборці – як із загальних міркувань (бо більшість не схвалює), так і через зростання цін на паливо. Наземна операція невигідна Трампу, бо це затягування війни та втрати серед своїх, а цього виборці вже точно не пробачать. Треба якось швидко завершувати, але як? Для цього треба розуміти, чого хочеш досягти.
Визначення політичної цілі війни лежить вище рівня стратегії. Політичну ціль війни не можуть визначати військові, вони її отримують згори (від політичного керівництва) й перетворюють на стратегію, тобто сукупність операцій, що призводять до досягнення політичної цілі. (Іноді в літературі рівень визначення політичної цілі називають гранд-стратегією, щоб відокремити від власне стратегії, тобто від вищого рівня військового контуру.)
Заяви Трампа, з яких можна було би зробити висновок про політичні цілі війни, змінюються день за днем. Близькі до правди ті, хто вважає, що він хоче контролювати світовий ринок нафти. Але ж не можна так просто про це сказати. Треба це загорнути в якусь красиву упаковку, а воно не загортається. Режим виявляється живучим, та й змінити режим без наземної операції неможливо. А наземна операція силами сусідніх країн та національних рухів може призвести до небажаних результатів.
Натомість Ізраїль чітко знає свою політичну ціль: знищити ракетний і ядерний потенціал Ірану, а також його спроможність підтримувати проксі-сили. Ізраїльтяни не мають ілюзій щодо того, що режим швидко впаде, і так само впевнені, що за певний час Іран здатен відновити спроможність, – але протягом цього тривалого часу їхня країна буде в безпеці. Свою стратегію Ізраїль будує на основі цієї конкретної політичної цілі, й відповідно до неї оцінює результати. Можна сперечатися, чи праві ізраїльтяни, коли не вірять у демократичний Іран, чи не праві, але вони принаймні послідовні й керуються чіткими критеріями.
А тим часом США продовжують операції, які зі сторони виглядають як "давайте, а там побачимо".
Насправді єдина причина, чому я це пишу, – щоб розібратися з аналогічною проблемою в нашій війні. Але це вже не сьогодні.