Ослаблена обстрілами українська енергосистема впритул підійшла до ризику блекауту. Що відбувається сьогодні з енергетикою України, яка зима чекає українців, чи вдасться повернути енергосистему до довоєнного рівня та що робити в майбутньому. Про це енергоексперт та співзасновник ГО "Інститут енергетичних стратегій" Юрій Корольчук розповів в ексклюзивному інтерв'ю RegioNews.
Енергосистема вже не може потягнути велику промисловість
Систематичні російські обстріли електростанцій і підстанцій призвели до жорстких графіків відключень. У таких великих містах, як Київ, з початку місяця світло вмикають лише на 6-8 годин на добу. Повністю був знеструмлений Чернігів. Через вимкнення об'єктів водоканалу в квартирах городян регулярно зникає вода, зберігається ризик зупинки роботи каналізації. І це ще не почалася зима.
RegioNews: Пане Юрію, як ви оцінюєте нинішню ситуацію у вітчизняній енергосистемі?
Юрій Корольчук: Рано чи пізно, але ми прийшли б до стану зменшення виробництва електроенергії, зниження її розподілу. Сьогодні через удари відбувається порушення роботи підстанцій і теплових електростанцій, в результаті споживач буде менше отримувати електроенергії. У той же час всі ці розмови, що побудуємо розподільну генерацію, захистимо підстанції – все це тимчасове рішення. Вирішили це питання, а у Росії з'явилися "Герані-5" та інші можливості, при тому що наше ППО абсолютно ослаблене.
Сьогоднішня ситуація і те, що відбувається останні чотири роки, я характеризую як деградацію енергосистеми. Вона пройшла вже перші етапи. Майже за класичним сценарієм або моделлю Кюблер-Росс: заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття. Але у випадку України є тільки чотири етапи: заперечення, опір, сприйняття, інтеграція. І зараз ми перебуваємо на третьому етапі. Етап "сприйняття" – не розвалена енергосистема, але й така, яка вже просто не потягне велику промисловість, більшу кількість населення, великі плани з минулого про експорт електроенергії.
Через постійні руйнування і неповноцінні ремонти підстанцій і об'єктів генерації з серпня-вересня 2026 року Україна увійшла в етап системних мікроаварій – останні періодичні тривалі відключення великих споживачів електроенергії як, наприклад, електротранспорт (метро в Києві), водоканали. В енергосистемі не вистачає можливостей для оперативного перепідключення таких споживачів. Мікроаварії, в свою чергу, можуть призвести до макроаварій – блекауту. В принципі мета російських ракетних ударів по енергосистемі – це не її пряме знищення, а переведення в режим самознищення.
RegioNews: Як ця ситуація виглядає сьогодні в регіональному розрізі?
ЮК: Через руйнування київські ТЕЦ можуть дати лише до 20% електроенергії. Багато що залежить від пропускної потужності підстанції "Київська". Якщо її відремонтують і не буде нових ударів, то взимку світло можна очікувати 12 через 12 – це оптимістичний сценарій. На стабілізацію можна розраховувати хіба що навесні, в кращому випадку це березень-квітень.
Але проблеми сьогодні не тільки в Київському та Центральному регіоні. Труднощі є в в Харкові, Чернігові, Сумах, Одеському регіоні, до останнього часу трималися Дніпро і Запоріжжя. При цьому помилково вважати, що ось в Західній Україні протилежний світ: відключень і пошкоджень менше, тому все можна відновити, адже там все працює. Це далеко не так. Енергосистема будувалася як єдина. Грубо кажучи, об'єкт, який функціонує в Сумській області, пов'язаний з об'єктом, який функціонує у Львівській області.
RegioNews: А ідея розділити Україну на "енергоострови", про що вже давно говорять?
ЮК: Поділити енергосистему на "острови" не вийде. Буде загальний блекаут – і все відключиться. Але навіть якщо можна буде організувати десь "острівне" виробництво електроенергії, то тривати воно буде недовго, оскільки потрібно буде підтримувати частоту в системі і напругу. І це фактично неможливо створити в умовах великого "енергоострова"...
В цілому, якщо хтось думає, що 20 годин без світла – це погано, то я скажу, що в нинішній ситуації це ще насправді добре. Відключення розвантажують енергосистему. По суті, немає навантаження на АЕС і підстанції. Відповідно, чим більше відключень, тим є можливість стримувати і балансувати електроенергію у виробництві, споживанні, розподіляти на інші ділянки країни. Тому тривалі відключення це ще не найгірший варіант.
У разі блекаута немає резерву "оживити" енергосистему
RegioNews: Ви згадували блекаут, що ви під цим розумієте?
ЮК: Про загрозу блекауту мало говорять, можливо, щоб не лякати людей. Але це найбільший ризик у сьогоднішній ситуації. В цьому випадку електроенергії може не бути від тижня-двох – до місяця. Але головне – як виходити з блекауту – ніхто, по суті, не знає.
У нас був єдиний раз контрольований блекаут, коли в листопаді 2022 року "Укренерго" відключили АЕС – всі 9 блоків. Так ось, щоб підключити всі ці блоки, сьогодні необхідно як мінімум 5 ГВт зовнішніх потужностей, тобто потужності теплових електростанцій (ТЕС), а також ГЕС, ГАЕС. У 2022 році вони були, і навіть більше необхідного. Відтоді ситуація змінилася – ремонти, обстріли. До недавнього моменту по всій Україні було реально діючих 3 ГВт, а нам при блекауті необхідно 5 ГВт. Думаю, що в" Укренерго " немає відповіді на питання як бути в даному випадку. Тому, повторюся, чим більше відключень в проблемних регіонах, тим краще, так як це дає можливість балансувати. Тому як все одно виникає проблема – підстанції, по яким росіяни завдають ударів, їх не можуть в оперативному режимі відремонтувати, що логічно, і в підсумку доводиться знижувати потужність АЕС.
RegioNews: Наскільки вразливі підстанції і чим загрожує зниження потужності АЕС?
ЮК: Високовольтні підстанції – це великі об'єкти, їх знищити можна хіба що бомбардуваннями за допомогою літаків. А тут ракети і дрони, і немає тієї частоти, тому знищити важко, і вони піддаються ремонту. Звичайно, зменшується пропускна здатність. Але головною проблемою я бачу повторення спроби Росії "вимкнути" хоча б одну АЕС, наприклад, "Південноукраїнську", за рахунок пошкодження високовольтної підстанції. Це спричинить життя в тривалому "напівблекауті" Сходу та Півдня України. І ще не факт, що "Укренерго" стабілізує решту енергосистеми на основі Рівненської та Хмельницької АЕС. У минулому сезоні АЕС тричі знижували свою потужність, що ставало відомо згідно з офіційними повідомленнями МАГАТЕ. А це вже не проектний режим роботи. Якщо ти знижуєш потужність АЕС, ти її повинен вимкнути, а це ризик того, що той блок ти просто можеш не увімкнути. А якщо будеш вмикати, це буде вимагати більше часу і поступове виведення на проектну потужність.
Наслідки руйнувань
RegioNews: Яким ви бачите вихід із ситуації після війни? По суті, енергосистема перебуває у вкрай важкому стані.
ЮК: Нам не вдасться відновити теплові електростанції і повноцінно – підстанції. Доведеться будувати нові об'єкти, мова навіть не про капітальні ремонти. Станом на 2024 рік, коли наносилися удари по ТЕС, ТЕЦ, ГЕС, ще можна було думати про відновлення. Але подальші удари, ослаблення і пошкодження призвели до того, що ми бачимо сьогодні, – деградацію. У майбутньому необхідно буде, по суті, будувати сучасні газові ТЕС, не вугільні. Так, вони не будуть такими ж потужними як та ж Ладижинська, Бурштинська, в яких встановлена потужність по 1800 МВт, хоча на таку потужність вони зараз не працюють. Але ось побудувати хоча б по 600 МВт, як ТЕЦ в Києві, необхідно. Таких ТЕС потрібно п'ять загальною потужністю на 3 ГВт – цього вистачить. Але, я вам скажу, це завдання за нинішніх умов на 20 років. У мирний час на такі станції по 600 МВт необхідно 5-6 років, проте у країн на це йде зазвичай до 10 років, так як завжди є труднощі з грошима, обладнанням. Водночас у нас сьогодні встановлюють генератор на 1 або 5 МВт і оголошують його міні-ТЕС. Насправді міні-ТЕС – це коли блок мінімум на 50 МВт або два блоки по 50 МВт.
Я об'єктивно бачу, що буде краще, якщо ми будемо розвивати газовидобуток і робити ставку на газову генерацію, тобто, електростанції на природному газі. Також необхідно залишити частину атомних електростанцій, в яких деякі блоки ще працюватимуть довго – років 20. Тому такий був би мікс: газова генерація і те, що залишиться від АЕС. Що стосується ГЕС, їх можна було б підтримувати. Так, вони також постраждали, але відновити їх можна, хоча й потрібно фактично робити капітальний ремонт.
RegioNews: А скільки часу і коштів потрібно, щоб вивести систему хоча б на довоєнний рівень?
ЮК: Відкинемо те, що до війни виробництво електроенергії на рік у нас становило 150 млрд кВт·год. Нам стільки вже не потрібно. По-перше, немає Запорізької АЕС, немає частини територій, скоротилося населення, пошкоджені або закриті багато підприємств. Також не зрозуміло що по металургії – як вона буде відновлюватися і в яких масштабах. Той же ДТЕК і Metinvest Ахметова, а також ArcelorMittal – що вони будуть робити далі? Чи будуть відновлюватися повністю? При ситуації, що склалася, ми в кращому випадку відновимося до 100 млрд кВт·год. Зараз у нас виробництво до 80 млрд кВт·год.
Тому я і кажу, що в ідеалі нам потрібно було б побудувати п'ять повноцінних теплових електростанцій, і вони повинні будуть замінити колишні об'єкти. Але тут ще питання – чи захоче той же Ахметов відмовитися від свого "добра"? Адже якщо вирішать будувати, то належати об'єкти повинні державі. А ДТЕК, природно, буде апелювати, що потрібно відновлювати саме їх об'єкти. А вони будуть не такі надійні через пошкодження. Питання з виділенням мільярдних коштів на відновлення я взагалі не торкаюся – незрозуміло хто і коли виділить на все це гроші.
За великим рахунком, ми могли б вийти на довоєнний рівень. Але все одно аварійність при цьому може бути дуже висока. А промисловості потрібна стабільність: і металургам, і хімікам. Вони не захочуть жити на резервних генеруючих елементах – генераторах, так як це дорого і ненадійно. Тому я боюся, що до колишнього рівня ми все ж не повернемося. У кращому випадку, якщо відновимося до 100 млрд кВт·год, і цей показник буде ще дуже хорошим.
Майбутній розвиток: потрібні нові підходи
RegioNews: Розвиток економіки – це, перш за все, люди. Як у нас з цим "ресурсом", мається на увазі підтримка і мотивація кадрів в енергетиці?
ЮК: Що стосується управління, то експлуатувати об'єкт у нас знайдуться кадри. Однак це виконавчий рівень, навіть не середній. А ось людей, які можуть розвивати енергосистему, розуміти що потрібно будувати сьогодні, завтра... Умовно, сьогодні в державі 30 млн населення, а через тридцять років – буде 40 млн, і під це потрібно готувати відповідну базу: мережі, електростанції. Адже енергетика – це хребет економіки, а економіка формує державу. Так ось, такого розуміння у нас сьогодні, на жаль, немає.
Що стосується фахівців, то їх у нас готують, але вони проходять поза системою держави після закінчення освіти. Люди починають себе шукати, йдуть в приватний бізнес. Але сказати, що їх збирають і ставлять глобальне завдання – такого немає. Найближчим часом ми зіткнеться з вичерпним ресурсом, і мова не про ТЕС, АЕС та ін., а про людей, які все це тягнуть і будують.
Що стосується підтримки кадрів, то рівень забезпечення тут є ключовим. Якщо фахівець буде знати, що отримає від держави той же безвідсотковий кредит на 50 років – ні більше ні менше, і за ці гроші зможе купити будинок, оплачувати навчання дітей, утримувати сім'ю, тоді він буде мотивований працювати. Природно, все залежить від роботи, яку робить людина, і який має потенціал. У будь-якому випадку в питаннях підтримки кадрів повинна працювати комплексна державна система. І вибудовувати, і управляти нею повинні люди, які не будуть набивати собі кишені, а будуть дійсно думати про державу.