Переговори в трьохсторонньому форматі, які заплановані на 10-11 листопада, і мають відбутися в Абу-Дабі, зосередяться на питаннях безпеки для України і Росії в повоєнний період.
4-5 листопада відбулись переговори в Брюсселі між Україною, США, країнами Європи та НАТО, які є підготовчим раундом перед переговорами в Абу-Дабі. Той же Джаред Кушнер написав, що зустріч в Брюсселі стосувалась гарантій безпеки для України та ширшої архітектури безпеки Європи. За його словами США опрацьовують із партнерами п'ять цілей нової європейської архітектури безпеки. Йдеться про постійні безпекові консультації, надійні комунікації в кризових ситуаціях, більшу військову прозорість, взаємні заходи для зменшення ризиків ескалації та сталу рамку для довгострокової європейської безпеки та стабільності.
Президент США Дональд Трамп 5 листопада також висловився про мирну угоду про завершення російсько-української війни: "Це буде велика угода, і вона стосуватиметься не лише України. Я навіть можу сказати, що вона може охоплювати всю Європу".
Все це свідчить про те, що переговори про завершення російсько-української будуть стосуватися не лише воюючих сторін, і умов завершення війни між ними, а й більш широкої тематики – нової архітектури європейської безпеки. І це є логічним – російсько-українська війна де-факто вийшла за вузькі географічні рамки зони бойових дій і взаємних повітряних ударів воюючих сторін, вона стала загальноєвропейським геополітичним явищем (зокрема і в своїх гібридних формах). Також є великі ризики розширення масштабів війни за межі України і Росії. Відповідно і домовлятися про її завершення треба в більш широкому міжнародному форматі.
В зв’язку з цим я згадав нещодавню неформальну і непублічну дискусію з деякими колегами щодо тези Валерія Залужного про завершення російсько-української війни шляхом "global decision” ("глобального рішення"). Скільки неприхованої іронії я почув щодо цієї тези. Але виявляється, що Валерій Федорович вельми прозорливо оцінив перспективу саме такого формату завершення російсько-української війни.
Також нагадаю, що Валерій Залужний в своїх статях і виступах неодноразово звертав увагу на те, що стара система міжнародної безпеки, особливо її європейська складова, фактично зруйнована, і нам треба будувати нову безпекову систему в Європі.
Фактично Валерій Федорович пропонував розпочати дискусію з цих питань. На жаль, представники української влади не відгукнулись. Які тут дискусії, коли все вирішує одна людина і один Офіс. Представники експертного середовища тоді зосередились на критиці скептичних коментарів Залужного щодо нинішнього стану НАТО та перспектив членства України в НАТО.
Однак зараз потреба в змістовній дискусії щодо європейської безпекової рамки умов завершення російсько-української війни, а також нової архітектури європейської безпеки стає все більш актуальною.
Нам не можна чекати, коли це будуть вирішувати за нас, або при нашій участі, але в закритому режимі. На даний момент "широку рамку європейської безпеки" просувають представники Адміністрації Трампа. І саме з цим пов’язані серйозні ризики, тому що Трамп, Віткоф і Кушнер не приховують, що фундаментом нової європейської безпеки мають стати бізнесові інтереси, зокрема, повернення Росії на енергетичний ринок Європи під патронатом і при участі США. Команда Трампа орієнтована не стільки на гарантуванні стійкої безпеки в Європі, скільки на прагнення заробляти на відносинах між Європою, Україною і Росію. Про хибність бізнесового підходу до мирних переговорів Валерій Залужний попередив своїй статті 1 жовтня 2026 року, за тиждень до появи славнозвісної дизельної угоди між Трампом і Путіним.
Але сама ідея широкої рамки європейської безпеки є правильною. Інша річ, як її розуміти – як замирення Європи з Росією, чи військово-політичне стримування Росії від нових проявів агресії проти своїх сусідів.
Зверну увагу на два принципових питання.
По-перше, це те, яким має бути формат "глобального рішення", міжнародної угоди про європейську безпекову рамку умов завершення російсько-української війни. Зокрема, йдеться і про формат участі Європи в мирних переговорах про завершення російсько-української війни.
Відповідь на питання, хто саме має представляти Європу в мирних переговорах по Україні і в переговорах з Росією, а також про формат таких переговорів, мають дати самі європейці. Вони сперечаються з цієї теми вже майже півтора року, і досі ніяк не вирішують цю проблему. Треба вже визначатись.
Щодо формату переговорів за участі Європи, то є очевидними два можливих варіанти: 1) розширення формату мирних переговорів з трьохстороннього до багатостороннього (залучення до цих переговорів представників Європи, можливо Туреччини, а також деяких міжнародних організацій); 2) створення паралельного формату переговорів, який буде пов'язаний з переговорами про завершення російсько-української війни, але буде сконцентрований саме на переговорах про нову безпекову архітектуру Європи (це можуть бути переговори між ЄС, НАТО, США і Росією).
Обидва варіанти на даний момент є гіпотетичними.
Перший сценарій видається менш ймовірним. Проти нього росіяни, оскільки європейські представники будуть на боці України і це змінить баланс переговорного процесу не на користь Росії. Американці теж не хочуть допускати європейців до офіційних переговорів, хоча і змушені домовлятись з ними з деяких питань свого мирного плану. Адміністрація Трампа хоче монопольно контролювати переговорний процес, тому теж обмежує участь європейців в мирних переговорах по Україні.
Другий варіант участі європейців у мирних переговорах представляється більш реалістичним. Але європейці мають жорстко наполягати на його прив’язці до переговорів про завершення російсько-української війни. І врешті решт вони мають послідовно наполягати на своїй офіційній участі в переговорах по Україні і європейській архітектурі безпеки, а не сперечатись між собою, хто має вести "діалог з Путіним". Потрібен не "діалог" з російським диктатором, о офіційні переговори з вимогами і умовами з боку Європи.
По-друге, а що буде змістом міжнародної угоди про умови завершення російсько-української війни? Тобто, якою має бути нова архітектура європейської безпеки, перш за все з точки зору національних інтересів України?
Найбільш проблемне питання – чи взагалі можливо знайти баланс безпекових інтересів між Росією і Україною, Європою і Росією?
В Україні домінує вкрай критичне ставлення до цього питання. В Європі теж більше скепсису щодо можливості компромісу з Росією в безпекових питаннях.
Два простих пояснення такої ситуації.
Росія вимагає від України не просто відмови від прагнення до вступу в НАТО, а і нейтрального статусу, тобто відмови від будь яких військово-політичних союзів. Мало того, що йдеться про обмеження зовнішньополітичного суверенітету України, що само по собі є неприпустимим, але це також обмежує потенційні гарантії безпеки для України. Президент Зеленський вже публічно виступив проти нейтрального статусу України. Історія, і наш власний досвід свідчать, що нейтральний (або позаблоковий) статус ніколи не був надійною гарантією безпеки.
Для України саме гарантії безпеки на повоєнний період є обов’язковою умовою мирної угоди. І йдеться не про формальні обіцянки (запевняння), а про реальні безпекові інструменти (як мінімум, жорсткі санкції проти країни-агресора, воєнну і фінансову допомогу Україні, збереження належної обороноздатності України в повоєнний період, тощо).
Від Європи і НАТО Росія вимагає відведення НАТО на кордони 1997 року. На відмову від членства в НАТО всі європейські країни, які вступили до Північноатлантичного альянсу після 1997 року, майже напевно не підуть. Щодо відведення військ, то це також вкрай маловірогідно, якщо це не зробіть і Росія.
І тут ми підходимо до єдиного можливого сценарію – переговорів про взаємне обмеження військ і озброєнь між НАТО і Росією, а також між Україною і Росією. Підкреслюю, що йдеться про ВЗАЄМНЕ обмеження, а не про односторонні поступки. Цей сценарій мені видається потенційно можливим, хоча і вкрай складним в практичній реалізації.
Ще одне принципове питання: якою має бути нова архітектура європейської безпеки з точки зору ефективного стримування російської агресії?
Навіть якщо будуть якісь домовленості з Росією про взаємне обмеження військ і озброєнь, і Європа і Україна мають зберегти належний і дієвий потенціал обороноздатності, спроможності протистояти новим проявам російської агресії. І найбільш ефективно вони можуть зробити це разом.
Знов згадаємо про Залужного. Воєначальник, який має успішний досвід військового протистояння проти російського нападу, дає цілу низку слушних порад.
Якщо узагальнити статті та виступи Валерія Залужного за 2025–2026 роки, то його підхід можна сформулювати таким чином: Росію потрібно не просто стримувати дипломатичними домовленостями чи загрозою санкцій, а створити таку військову, технологічну та економічну систему протидії, за якої продовження агресивної політики ставатиме для Кремля надмірно дорогим і безперспективним.
Ще один його висновок: ефективна безпекова система Європи є неможливою без участі України. Україна сьогодні володіє унікальним досвідом сучасної війни. Використання безпілотних систем, засобів радіоелектронної боротьби, високоточної зброї, розвиток технологічних рішень і нових підходів до управління військами є унікальним ресурсом, без якого безпека Європи і стримування російської агресії навряд є можливими.
Щодо конкретних організаційних і політичних форм нової безпекової архітектури Європи і стримування російської агресії, то поки це є відкритим питанням. Валерій Залужний обґрунтовано критикує нинішній стан політичної єдності і військової спроможності НАТО, але не заперечує необхідності співпраці з Північноатлантичним альянсом. На мою думку, ми не маємо відмовлятися від перспективи вступу до НАТО, як би на нас не тиснули росіяни, і навіть Адміністрація Трампа, але, одночасно, ми не можемо беззастережно покладатись на вступ до НАТО як на єдину і головну гарантію безпеки для України.
В той же час нам варто думати і про інші потенційно можливі військово-політичні союзи, які можуть посилити наш оборонний потенціал. Валерій Залужний, як і ціла низка військових і політичних експертів, звертають увагу зокрема на такий формат, як JEF (Об’єднані експедиційні сили) на чолі з Британією. Ця структура, умовно кажучи, є "дочкою" НАТО. Але вона має значну безпекову автономію і набагато меншу залежність від політичної кон’юнктури, ніж НАТО в цілому. Цілком ймовірно, що в перспективі можуть з’являтись і нові варіанти привабливих для України військово-політичних альянсів. Головне, щоб вони були дієвими і ми могли на них покладатись.
В будь якому випадку в контексті наступних мирних переговорів і нам, і нашим європейським партнерам треба чітко визначитись, якою ми бачимо нову архітектуру європейської безпеки і наше місце в цій безпековій системі.