У сучасній війні недостатньо мати сучасну зброю, підготовлених військових і передові технології. Їхня ефективність дедалі більше залежить від супутникового зв'язку, розвідувальної інформації та цифрових систем управління. А отже, і від того, хто контролює ці системи та визначає правила доступу до них.
Події останніх днів навколо Starlink/Starshield і передавання американських розвідданих про балістичні загрози оголили одну з найнебезпечніших вразливостей української оборони – критичну залежність від технологічної інфраструктури, що перебуває поза нашим безпосереднім контролем.
І справа не лише в Ілоні Маску, рішеннях Вашингтона чи окремих технічних обмеженнях. Головне питання значно серйозніше: наскільки Україна здатна самостійно гарантувати стійкість власної оборони, якщо доступ до її ключових технологічних можливостей залежить від рішень інших держав і приватних компаній?
Упродовж 14-15 жовтня українські військові повідомили про раптові обмеження роботи супутникових терміналів на рухомих платформах. Зв'язок обривався після перевищення швидкості приблизно 160-161 км/год. Для стаціонарного користувача ця цифра майже нічого не означає. Для швидкісних дронів-перехоплювачів, розвідувальних та інших бойових систем – це вже безпосередній вплив на ефективність оборони.
Тут варто розмежувати Starlink – комерційний сервіс SpaceX – і Starshield, його військовий напрям, орієнтований на державних замовників США. Саме умови доступу до військового супутникового зв'язку опинилися в центрі суперечки. Частину проблем усунули, однак, за заявою президента Зеленського від 18 жовтня, швидкісні обмеження в Україні зберігаються.
Українська сторона перевірила версію технічної несправності. За словами Зеленського, термінали, встановлені на автомобілях у країнах ЄС, працювали на швидкостях понад 180 км/год. Результати цих випробувань вказують на географічно вибірковий характер обмежень. Президент назвав ситуацію "спланованою операцією" і заявив, що відповідна вказівка надійшла від американського уряду, а її технічне виконання забезпечила SpaceX.
15 жовтня агентство Reuters із посиланням на американських і західних посадовців повідомило, що вказівка обмежити швидкість Starshield надійшла з Білого дому. Водночас джерела агентства не встановили, хто саме ухвалив це рішення. Дональд Трамп заперечив свою причетність, а 18 жовтня держсекретар Марко Рубіо відкинув саму версію існування відповідного наказу Білого дому.
Ба більше, Рубіо заявив, що Україна не має доступу до Starshield, тоді як українські військові та їхні представники повідомляють про використання саме цього сервісу. Ця суперечність потребує офіційного й технічного пояснення. Без нього робити остаточні висновки щодо персональної відповідальності було б передчасно.
Але сама проблема від цього нікуди не зникає. За словами Ілона Маска, обмеження використання урядових систем Starshield визначають американські військові або президент США. Отже, питання доступу до супутникового зв'язку виходить далеко за межі відносин України з приватною компанією.
Є і ширший політичний контекст. Криза розгорнулася на тлі повідомлень про тиск Вашингтона на Київ із вимогою припинити українські удари по російській нафтопереробній інфраструктурі, домовленостей щодо постачання російського дизельного пального та відтермінування санкційних рішень проти москви.
Часовий збіг цих подій очевидний. Однак прямий причинно-наслідковий зв'язок між ними та технічними обмеженнями публічно остаточно не доведений. Саме тому важливо встановити конкретні обставини ухвалення рішень, їхню документальну основу та відповідальних посадовців, а не підміняти факти припущеннями.
Друга проблема ще чутливіша – американські розвідувальні дані про пуски балістичних ракет.
18 жовтня Зеленський повідомив, що після триденної перерви США відновили передавання відповідної інформації. Це позитивна новина. Але навіть три дні без доступу до критично важливих даних системи раннього попередження в умовах постійних ракетних ударів по українських містах демонструють надзвичайну вразливість.
Європейські партнери надають Україні значний обсяг розвідувальної інформації. Однак повноцінного аналога американської космічної системи виявлення ракетних пусків, здатного забезпечити всі необхідні потреби України, вони наразі не мають.
Третій чинник – росія.
Поки Україна намагається з'ясувати причини обмежень Starlink, росія розгортає власну низькоорбітальну супутникову мережу "Рассвет", яку створює компанія "Бюро 1440". За повідомленням The Washington Post, станом на 17 жовтня було запущено 32 супутники. Водночас сама кількість виведених на орбіту апаратів ще не означає створення повноцінної та працездатної мережі.
Радник президента Сергій Бескрестнов ("Флеш") припускає, що приблизно за пів року росія може наблизитися до забезпечення постійного супутникового покриття території України.
Якщо цей задум реалізують, російські війська отримають додаткові можливості керувати "шахедами", розвідувальними БпЛА та іншими ударними платформами в режимі реального часу. Це потенційно ускладнить нашу протидію, хоча твердження, що українська РЕБ після цього стане безсилою, було б очевидним перебільшенням.
При цьому прогноз щодо шести місяців слід розглядати як експертне попередження, а не як гарантований термін початку повноцінної роботи російської системи.
16 жовтня висока представниця ЄС Кая Каллас фактично визнала: Європейський Союз не здатний швидко забезпечити Україні повноцінну заміну Starlink.
Є супутникова мережа OneWeb, розвивається європейський проєкт IRIS², однак проблема не зводиться до кількості супутників на орбіті. Потрібні відповідні термінали, достатня пропускна здатність, стійкість мережі, розвинена наземна інфраструктура та придатність до використання в реальних бойових умовах. Швидкої повноцінної альтернативи наразі немає.
Звідси випливає кілька практичних висновків.
Україні необхідні чіткі, зрозумілі та гарантовані правила доступу до військових супутникових сервісів. Потрібні резервні канали управління критично важливими системами, диверсифікація операторів супутникового зв'язку, спільні з Європою інвестиції у військові комунікації та системи раннього попередження.
Окреме завдання – технологічне та санкційне стримування російського проєкту "Рассвет", зокрема обмеження доступу його розробників до критичних компонентів, обладнання й технологій.
Партнерство зі США залишається життєво важливим для України. Але стратегічне партнерство не повинно означати критичну залежність від одного зовнішнього постачальника чи центру ухвалення рішень.
Сьогодні головне питання полягає навіть не в тому, хто саме обмежив Starlink або чому виникла перерва в передаванні розвідданих. Головне – чому такі рішення взагалі можуть настільки істотно впливати на обороноздатність України і що необхідно зробити, аби подібна залежність більше не становила критичної загрози.
Ми повинні боротися не лише за отримання необхідних технологій сьогодні, а й за здатність самостійно забезпечувати свою оборону завтра.
Бо в сучасній війні недостатньо володіти зброєю. Потрібно контролювати технологічну інфраструктуру, яка забезпечує її ефективність.
Держава, яка не контролює критично важливі елементи власної оборони, залишається вразливою до зовнішніх рішень – навіть якщо вони ухвалюються її партнерами.
І саме тому технологічна незалежність України – це вже не питання майбутнього, престижу чи амбіцій.
Це питання нашої здатності захищатися, ухвалювати суверенні рішення та зберігати державну незалежність.