Враження таке, що рашисти вирішили вирівняти співвідношення не на свою користь загиблих й важко поранених на фронті за рахунок вбивств українського цивільного населення (або зразу, або через позбавлення базових потреб для існування). Очевидно, що це, насамперед – психологічна атака. Але вбивства цивільних (як додатковий бонус) передбачені.
Чесно кажучи, незадоволення певне є. Щоб не доводити до стресу – відкриваю карту Москви і вдивляюся уважно в потенційні цілі… Ну, щоб менше засобів і з більшою ефективністю… І щоб подалі від цивільних… Цілей – просто купа! Аматорство, звісно, але трохи допомагає…
Мрію… Про мир, а значить – про нашу балістику, про масштабування, про подолання асиметрії… Інакше ворога не зупинити.
І не кажіть мені тільки оце все: про те, що дипломат, а дипломатія – це ж про мир, а не про зброю…
Дипломатія працює тільки тоді, коли паритет чи баланс є і не летять лише в тебе над головою ракети. Коли ворог знає: на кожний його засіб ураження знайдеться такий же. Все інше – імітація!