Перевірка проголошених Путіним "фактів" давно стала окремим політичним жанром. Навіть якщо оминути зоологічні історії про непрості відносини між косатками та ведмедями, його заяви про ситуацію на фронті та в українському тилу мають приблизно такий самий ступінь достовірності.
Наприклад, на тій самій пресконференції він заявив, що "російським військам залишилось 12 км до міста Суми", хоча раніше (28 червня), казав, що до міста 10,5 км. Тобто наступ є настільки успішним, що перейшов у від’ємні значення. Або його висловлювання щодо мобілізації, яку він назвав "чушь собачья". При тому, що ця "чушь" була проголошена особисто Путіним у вересні 2022 року і офіційно триває по сьогодні.
Тобто заяви Путіна нічого нового не додають. Росія як била по українській енергетиці раніше, так і продовжить це робити. Ми про це знаємо не з пресконференції, а з перших блекаутів у 2022 році.
Єдине, що можна відзначити, – це переключення погроз із військових на фронті у бік українського тилу. І це має пояснення: нинішні темпи просування російської армії є найменшими з 2023 року. Тактика інфільтрації як найбільш "прогресивна" на сьогодні тактика, доступна "другій армії світу", означає, що рух лінії фронту відбувається буквально пішки. Це очевидно унеможливлює масштабні прориви, тоді як із локальними просуваннями ЗСУ вже навчилися працювати. Тобто війна на фронті зайшла у стратегічний глухий кут, і єдиний доступний Путіну спосіб ескалації – це нарощувати війну проти цивільних в українському тилу.
Ключовою відмінністю поточного стану війни є те, що Україна наразі має можливість відповідати власними "далекобійними санкціями".
Нині українські дрони обмежені за кількістю вибухівки, тому можуть атакувати лише обмежену кількість цілей на території Росії. Але й цього виявилося достатньо, щоб ситуація в РФ почала дестабілізуватися.
Напередодні фіктивних виборів до російської Держдуми падіння рейтингів Путіна відчувається гостріше, адже популярність влади ні в кого не повинна викликати сумнівів.
Але про яку популярність можна говорити, якщо суспільство має такі настрої, як показано в соціології? А той факт, що Зеленський наводить ці графіки для пояснення правильності обраної тактики ударів по складах та НПЗ, додатково переконує Путіна, що справжньою ціллю є не склади Wildberries, а "народна любов" до вождя, яка стрімко падає. А який ти диктатор, якщо народ не б’ється в істериці від любові до тебе, як у сталінському СРСР чи нинішній КНДР?
Очевидно, у нинішній ескалації немає нічого хорошого. Росія стрімко змінює технологічний рівень повітряних ударів, застосовуючи реактивні дрони та нарощуючи удари балістикою. Україна намагається зробити те саме, і ми всі продовжуємо сподіватися на масову українську балістику, строки виробництва якої неодноразово зсувалися.
Самі по собі удари вглиб Росії не здатні зупинити війну. Але вони роблять те, з чого все мало починатися: повертають війну туди, звідки вона прийшла. І разом із війною повертають російському суспільству та особисто Путіну її справжню ціну. Для Путіна це означає поступове перетворення війни з інструменту політики на проблему стійкості його режиму.
І якщо пощастить, фраза "мене повісять" перетвориться з газетного заголовка на реальне політичне передбачення, яке справдилося.