Але ось заступник голови Державної думи Росії від путінської "Єдиної Росії" Петро Толстой закликає до знищення українських міст і переконує, що невинних в Україні немає. А депутат Держдуми від іншої пропутінської партії – "Справедливої Росії" – Алєксєй Журавльов називає можливість застосування ядерної зброї обов’язком Російської Федерації і порівнює українців із… японцями, які стали союзниками Сполучених Штатів після ядерного бомбардування. Хоча, здавалося б, де американці й японці, а де українці й росіяни? Адже американців та японців ніхто ніколи не називав одним народом, правда?
Прислужники Путіна розуміють, що війна відбувається зовсім не так, як її планували в Кремлі. Що армія не просувається тими темпами, які обіцяють Путіну його генерали. Що європейці продовжують допомагати Україні навіть після скорочення допомоги зі Сполучених Штатів. Що удари по російській економіці створюють серйозні проблеми для майбутнього функціонування чекістського режиму. І злість вони готові зганяти на жінках і дітях, буквально! Адже розправа над Києвом і Київщиною – це буквально компенсація за неможливість добитися української капітуляції.
Я не казатиму, що це істерика в агонії. До агонії путінського режиму ще далеко, дуже далеко, і я не виключаю, що дорогою до краху російський президент організує ще кілька агресивних війн. Але це – справжня явка з повинною для воєнного трибуналу, справжні розповіді про російські наміри. Те, що тепер говорять Толстой, Журавльов та інші російські пропагандисти й чиновники, остаточно знищує легенду про "братерство" і звільнення. Російські шовіністи і раніше так ніколи не думали, і раніше ставилися до українців як до чужих, і раніше розглядали захоплення українських земель саме як окупацію – достатньо прочитати документи часів Переяславської Ради та більшовицького удару по Україні, щоб в цьому переконатися. Але вони завжди радісно брехали, щоб виправдати захоплення чужих земель, щоб пояснювати, чому вони вбивають, грабують і палять.
А тепер перестали брехати. І продемонстрували, що ми маємо справу з банальністю чистого зла, яке навіть більше не намагається видати себе за добро. І дійсно – навіщо дияволу приховувати, що у нього є хвіст, якщо всі і так це бачать. От Толстой більше і не приховує.
До речі, про Толстого, цього людожера й мерзотника, який є прямим нащадком знаменитого російського письменника. Рівно 117 років тому Лєв Толстой підкреслив у так і не відправленому листі одному з високопоставлених російських чиновників, що пише "про дуже жалюгідну людину, найжалюгіднішу з усіх, кого я знаю тепер у Росії. Чоловіка цього ви знаєте і, дивно сказати, любите його, але не розумієте всієї міри його нещастя і не шкодуєте його, як того заслуговує його становище. Людина ця – ви самі…Не можу зрозуміти того засліплення, при якому ви можете продовжувати вашу жахливу діяльність, тому що за теперішньою вашою діяльністю ви вже заслужили ту жахливу славу, за якої ви будете завжди сприйматися як зразок грубості, жорстокості та брехні".
Зараз ці слова російського класика можна було б переадресувати і брехливому його правнуку, і тим, кого він обслуговує – Путіну, чекістським та армійським генералам, всім співучасникам декларованого вбивства мирних українців. Краще, ніж сам Толстой – тільки справжній Толстой, а не непотріб з гучним прізвищем, – й не скажеш. Всі ці люди – зразок грубості, жорстокості та брехні.
Зразок людожерства.