З часів "ковіду" вартість продовольства в країні зросла в 2,5 – 2,8 рази; у стільки ж зросли ціни на ліки; в три рази підвищилась вартість проїзду. У той же час середня пенсія зросла лише в 2,2 рази. На кінець 2025 року близько 70% українських домогосподарств повідомляли, що їхнє фінансове становище погіршилося порівняно з періодом до повномасштабної війни. Про це йдеться у дослідженні Listening to Ukraine, яке публікує Світовий банк. Детальніше про "нових бідних", а також про можливі шляхи підтримки людей – у публікації RegioNews.
Серед найбільш нужденних – сім'ї з дітьми
Ще в 2021 році вчені Інституту демографії та дослідження якості життя імені Михайла Птухи НАН України відзначали, що народження другої дитини – це найсерйозніший ризик злиднів, і що найбіднішими в Україні є не пенсіонери, а сім'ї з двома-трьома дітьми. Сьогодні ситуація погіршилася ще більше. Відповідно до дослідження Listening to Ukraine, близько 30% домогосподарств в яких виховуються діти до шести років, відносили себе до людей з найнижчим рівнем життя.
Наведемо приклад середньостатистичної сім'ї з двома дітьми до шести років, яка проживає в Києві. За словами 32-річної матері Катерини Ніколаєнко, єдиним джерелом доходу її сім'ї є зарплата чоловіка – 33 тис. грн на місяць. З цих грошей близько 13 тис. грн щомісяця йде на оренду однокімнатної квартири на 32 кв. м. і оплату комунальних послуг. Витрати на харчування у молодої сім'ї становлять близько 10 тис. грн. Ще 1,5 - 2 тис. грн щомісяця йде на лікування дітей які хворіють на простудні захворювання по десять разів на рік. До витрат на лікування також входять лабораторні аналізи, вакцини, тести на грип, стоматолог і т. ін. Істотну частину витрат становить дитячий садок. І хоча діти відвідують його безкоштовно, проте за харчування батьки повинні платити 3,5 – 4 тис. грн щомісяця. Ще 1,5 тис. грн йде на такі базові потреби як оплата інтернету, мобільний зв'язок, поїздки на громадському транспорті. Разом на основні витрати молода сім'я витрачає 30 тис. грн на місяць.
Решту 3 тис. грн батьки розподіляють на менш важливі, але також необхідні напрямки: відвідування дітьми логопеда, дні народження в тому числі друзів, розваги (похід в дитячу кімнату, покупку іграшок і т.д.), щомісячні "добровільні" внески в дитячий садок. Одяг і взуття для дітвори молода мама купує виключно в секонд-хенді. Що стосується витрат на самих батьків як-то: покупка одягу, лікування хронічних захворювань, ремонт або покупка телефону та побутової техніки, а також багато іншого – все це можливо з тих грошей, що сім'я змушена займати у друзів. А це додатково 2 - 3 тис. грн на місяць і ці борги накопичуються і повертати їх поки нічим.
Скромна допомога, яку потрібно заслужити
Ще важча ситуація у багатодітних сімей. Раніше ми розповідали про киянку Олену Антоненко, яка разом з чоловіком виховує дев'ятьох дітей – всі рідні. Мати велику сім'ю, як розповіла RegioNews Олена, завжди було її мрією, оскільки жінка сама з багатодітних. З початком повномасштабної війни батьки з дітьми весь час перебували в Києві і нікуди не виїжджали. Дохід сім'ї складається із зарплати чоловіка, який раніше працював учителем, а сьогодні працює на одному з державних підприємств. Також заробляє Олена, яка займається прибиранням в одному з житлокомплексів. Крім того, сім'я щомісяця отримує по 2,1 тис. грн від держави на кожну дитину віком до шести років. Дану допомогу отримують всі багатодітні сім'ї на кожну третю і наступну дитину. Те що виплати нараховують дітям лише до шести років – сильно обурює Олену, оскільки виходить, що далі дитині не потрібна їжа, одяг, медикаменти?
Окремо необхідно сказати щодо пільг на харчування. У садочку Олена із чоловіком оплачують половину вартості харчування на дітей, водночас у школі вони оплачували повну суму та жодних пільг не мали. Лише з 1 вересня цього року уряд виділив кошти, щоб школярі по всій Україні змогли отримувати гаряче харчування безкоштовно. До речі, оформити статус малозабезпеченої сім'ї Олені з чоловіком не вдалося, так як загальний дохід сім'ї постійно перевищував встановлену норму на 37 або на 100 грн. Що стосується кращих умов проживання, то багатодітна сім'я стоїть в черзі на житло з 2010 року.
Люди, які починають життя з нуля
На сьогоднішній день в Україні зареєстровано понад 4,6 млн ВПО. Багато з цих людей були змушені їхати з-під обстрілів в останній момент з однією – двома сумками і фактично починати життя з нуля. Про труднощі ВПО на новому місці свідчить дослідження проведене Міжнародною організацією з міграції. Порівняно з непереміщеними особами, рівень безробіття серед переселенців вищий на 15%. Також опитування показують, що шанс знайти роботу для ВПО істотно нижчий, і становить 56% проти 68% в порівнянні з іншою частиною населення України. Крім того, у переселенців більш високі показники випадкового – 10% і неформального – 16% заробітку, в той час як у непереміщених осіб – 5% і 11% відповідно. Кількість ВПО працюючих без трудового договору на 7% вище решти населення. Ще 31% опитаних відзначали, що часто їм доводиться залишатися на роботі понад встановленого часу, в той час як у решти населення цей показник становить 21%.
Відомий маріупольський фотограф Євген Сосновський, який разом з рідними два місяці прожив у блокадному Маріуполі, вважає, що державна допомога для ВПО є мінімальною, і до того ж отримати її непросто. Євген першим публічно розповів як маріупольцям масово відмовляли в оформленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни через отримані поранення. Підставою для відмови було те, що поранення люди отримували після 5 березня 2022 р., коли за даними Міністерства розвитку громад і територій України, була припинена оборона Маріуполя. При тому що бої в місті тривали до 20 травня. Згодом Мінрозвитку внесло зміни щодо дати оборони міста.
Також Євген Сосновський вказує на спірне рішення уряду зрізати щомісячні виплати для ВПО які становлять 2 тис. грн на дорослого і 3 тис. грн на дитину або особи з інвалідністю. Відбувається це якщо середньомісячний сукупний дохід на одного члена сім'ї за останні три місяці перевищує чотири прожиткові мінімуми для непрацездатних осіб. Сьогодні це – 10 380 грн. Через подібні вимоги виплат позбулася тяжкохвора мама дружини Євгена у якої пенсія була вище на 100 грн. Пенсіонерка отримувала підвищену пенсію, так як мала "гарячий стаж" і була учасницею війни. При цьому жінка не могла самостійно пересуватися і потребувала стороннього догляду, а це суттєві витрати на ліки та засоби гігієни. Додамо, що сім'я в той час проживала на орендованій квартирі.
"Я розумію, що державний бюджет потрібно витрачати економно. Але виходить ситуація, коли економлять на людях, які в умовах повномасштабної війни втратили і так більше за всіх і залишилися без нічого. І замість того щоб підтримати людину цими нещасними двома тисячами – робиться все можливе щоб ці гроші заощадити. Не можна так ставитися до людей", – розповів RegioNews Євген.
Життя в умовах руйнації
До прошарку "нових бідних" сьогодні можна віднести й жителів прифронтових регіонів, багато з яких мають труднощі з доходами, продовольством, водою. За даними дослідження Listening to Ukraine, кожен другий житель прифронтових регіонів повідомляв про пошкодження майна через обстріли.
Раніше мешканка села Катеринівка Іллінівської громади Донецької області 52-річна медсестра Олена Лобова розповідала нашим журналістам, що продовжувала жити в прифронтовому селі без світла, води і газу через те що не могла залишити свого тяжкохворого батька. Грошей на переїзд і облаштування на новому місці у сім'ї не було.
"Останні три роки ми з напарницею працювали на півставки. Моя зарплата була трохи вище 5 тис. грн на місяць, в той час як оренда квартири мені обійшлася б в 10 тис. грн. Крім того, потрібно на щось жити. Але навіть якщо кудись виїхати, необхідно знайти роботу, а це дуже складно, та й у такому віці не дуже-то хочуть працевлаштовувати", – розповіла Олена Лобова. Жінка виїхала з села коли перебувати там було вже неможливо через обстріли і близькість фронту.
Також за межею бідності живуть багато жителів населених пунктів що в декількох десятках кілометрах від лінії бойового зіткнення. Раніше наше видання розповідало про жителів села Кирилівка Старосалтівської громади Харківської області, які через скасування громадського транспорту (вплинули бої у м. Вовчанськ), змушені були платити приватним водіям 2 - 3 тис. грн щоб дістатися до найближчого міста і купити для себе все необхідне.
Підтримка – необхідний системний підхід
У міністерствах та регіональних адміністраціях є багато департаментів і відділів які займаються підтримкою малозабезпечених громадян. Також діє ряд соціальних програм на які з бюджету виділяються кошти. Однак практика показує, що вжитих заходів явно недостатньо. Водночас соціологи, правозахисники, та й самі громадяни, які живуть за межею бідності, та з якими нашим журналістам вдалося поспілкуватися в різний час, – мають своє бачення підтримки нужденних. З наявних думок можна виділити два основних напрямки: практичні та стратегічні заходи.
До практичних заходів підтримки сімей з дітьми наші співрозмовники відносять перш за все підвищення матеріальної допомоги молодим батькам. Наприклад, аби щомісячна сума, яка виділялась би на сім'ю, була не нижчою мінімальної заробітної плати. Станом на серпень 2026 року – це 8,6 тис. грн. На випадок, якщо батьки з об'єктивних причин не можуть працювати, розмір допомоги повинен бути вдвічі вище мінімальної зарплати. Чи може при таких підходах виховання дітей стати менш нервовим і складним процесом? Наші співрозмовники в цьому впевнені.
Якщо говорити про ВПО, то багато людей, рятуючись від війни, в першу чергу думають про працевлаштування на новому місці. Однак для чоловіків призовного віку працевлаштування пов'язане з мобілізацією. І не всі готові йти служити, знаючи, що їхня сім'я на даний момент бідує. Може, варто було б надавати чоловікам призовного віку автоматичну відстрочку від мобілізації, хоча б на якийсь час щоб вони змогли допомогти родині встати на ноги на новому місці? Крім того, є труднощі з кваліфікацією переселенців та вакансіями, які пропонують роботодавці на місцях. У цьому випадку проблему працевлаштування можна вирішити, якщо держава налагодить більш ефективну комунікацію між роботодавцями та претендентами. Ну й само собою фінансова підтримка переселенців від держави має бути більш значущою.
Що стосується жителів прифронтових регіонів, то сьогодні людям допомогу надає як держава, так і міжнародні організації. При цьому дана підтримка позбавлена комплексності. У той час як одні населені пункти отримують достатньо будівельних матеріалів, генераторів, сонячних панелей і всього іншого що необхідне для відновлення, у інших з цим – дефіцит. І якість підтримки в цьому випадку безпосередньо залежить від ініціативи окремих людей – тих же старост. Але такий підхід не можна назвати системним.
Тут потрібно підкреслити, що дієві кроки підтримки незаможних українців стануть можливими лише в разі стратегічних заходів, пов'язаних із зміною державних пріоритетів. Це можливо, якщо головною метою держави стане благо людини як основного "ресурсу" розвитку. На жаль, підтримка українських сімей сьогодні багато в чому будується виходячи з економічних міркувань: що отримає держава, якщо зараз буде вкладатися? І, на жаль, в даному випадку домінують короткострокові пріоритети. У соціальній сфері домінує курс на економію, де будь-яка зекономлена гривня демонструється місцевими адміністраціями як успіх і доказ своєї ефективності. До тих пір поки на державному рівні буде зберігається помилкова ідея економити по максимуму незважаючи на соціальні наслідки, до тих пір соціальна сфера буде пронизана бажанням урізати соціальні витрати наскільки це можливо.
***
При таких підходах не вибудувати ефективну економіку, у якої було б достатньо коштів на підтримку молодих сімей, оплату гідних пенсій літнім та особам з інвалідністю, ветеранам. Розвиток можливий в тому випадку, якщо шлях, яким рухається країна, відповідає потребам її громадян не тільки сьогоднішнього, але й завтрашнього дня.