Крім всебічної підтримки сімей з дітьми, найважливішу роль відіграє створення перспектив для розвитку суспільства, про що свідчить і історичний досвід.
Народжуваність, смертність, аборти
За шість місяців 2026 року в Україні народилося 73 тис. дитини, в той час як кількість смертей склала 269 тис., тобто, на кожного народженого припадало 3,5 померлих. Тридцять років тому цей показник складав 1,6 (минулого року – 2,9). Також тривожно виглядає і сумарний коефіцієнт народжуваності – середнє число дітей, яких народила б одна жінка за все своє життя. Сьогодні він становить – 1. Про це RegioNews повідомили експерти Інституту демографії та досліджень якості життя ім. Михайла Птухи. До слова, це не найнижчий показник у світі. У тому ж Китаї, де кілька десятиліть тому спостерігався бум народжуваності, даний показник становить 0,97 – 1, а в Південній Кореї – 0,8.
Однак ситуацію в Україні посилює тривала війна на якій гинуть в першу чергу молоді чоловіки, а також руйнування і закриття багатьох медичних закладів, посилення бідності. Наслідком цього комплексу труднощів стало збільшення материнської смертності, яка за час повномасштабної війни підскочила на 37%: з 18,9 до 25,9 смертей на 100 тис. живонароджених. Про це повідомляє France 24 з посиланням на ООН.
Про рівень дитячої смертності у відкритих джерелах інформації немає. Проте відомо, що за останні десятиліття коефіцієнт смертності дітей до п'яти років на 1000 живонароджених в Україні поступово знижувався, і до 2021 року, за даними "Дія", становив – 8. При тому що тридцять років тому показник був – 20,1. Це свідчить про поліпшення рівня вітчизняної медицини, поліпшення якості харчування і загального підвищення здоров'я дітей і батьків за останні роки. Однак сьогодні через війну ситуація напевно погіршилася. Втім, у відповідності до "Стратегії розвитку системи охорони здоров'я на період до 2030 року", опублікованої на сайті Верховної Ради, коефіцієнт смертності дітей планується знизити до 7,9 – менше ніж було на кінець 2021-го. Відзначимо, що в США коефіцієнт смертності дітей до п'яти років на 1000 живонароджених становить 6,5, а в Євросоюзі – 3,8. Тому Україні є куди прагнути.
До речі, кількість абортів в Україні також за останні десятиліття значно знизилася. Якщо в 2011 році українки зробили 163 тис. абортів, то в 2020 році – 64 тис., а в 2024 році – 43 тис. Але незважаючи на зниження кількості абортів і дитячої смертності, демографічна криза в країні наростає.
Діти та роль держави
Детальніше про сьогоднішні тенденції з народжуваністю, а також необхідність кращої системної підтримки молодих сімей, нашому виданню розповіла Ірина Курило – доктор економічних наук, професор, завідувач відділу досліджень демографічних процесів і демографічної політики Інституту демографії та досліджень якості життя ім. Михайла Птухи.
За словами науковиці, алгоритми поведінки українських сімей сьогодні різні. Одні пари відкладають народження дітей до мирних часів, і це є переважною стратегією під час війн та інших соціальних потрясінь, особливо для молодших осіб, яким відкласти народження ще "дозволяє" вік. Інші, навпаки, вважають за краще мати дитину саме сьогодні, оскільки вже не бачать сенсу більше відкладати до "кращих часів". Додамо, що, є деякі пари з двома дітьми, котрі народжують третю дитину, в тому числі з розрахунку, що батько матиме відстрочку від мобілізації. Втім, як показує статистика, рівень народжуваності в країні під час повномасштабної війни є очікувано низьким, і цьому навряд чи можна зарадити до її закінчення.
Тут можна було б згадати, що після закінчення Другої світової війни народжуваність в Україні та в західних країнах перевищувала смертність, що згодом дало змогу не тільки компенсувати воєнні втрати, а й збільшити чисельність населення. Однак, на думку Ірини Курило, в нинішніх українських реаліях після завершення війни очікувати бебі-буму не варто, і народжуваність залишиться на порівняно низькому рівні. Попередній історичний досвід, каже науковиця, не можна пов'язувати з сьогоднішнім днем, позаяк рівень народжуваності в світі тоді був вищим. Даний історичний проміжок передував так званому демографічному переходу, зокрема, тій його стадії, яка характеризується падінням народжуваності до вельми низького рівня через зміни в способі життя, системі цінностей і установок, плюралізацію форм шлюбу та моделей сім'ї. Починаючи з 1960-х років у західних країнах, а з 1990-х і – в Україні, спостерігається поширення ідеології індивідуалізму, посилення ролі й цінності професійного розвитку, у тому числі жінок, поширення консенсуальних шлюбів, встановлення гендерної рівності та ін.
Сьогодні народження і виховання дітей потребують значних економічних витрат та емоційних зусиль. Як зауважила одна з мам, багато молодих людей у віці 30+ і навіть 40-річні, вважають, що їм легше завести собачок чи котиків, ніж народити дитину, так як це велика відповідальність і високі витрати.
Ірина Курило вважає, що для підвищення народжуваності в Україні необхідно максимально усунути бар'єри, які не дозволяють поєднувати виховання дітей із зайнятістю, з індивідуальним та професійним розвитком матерів та батьків, адже вони є дуже важливими в системі пріоритетів сучасної молоді. Крім того, вона наголошує на необхідності створення дружнього середовища для сімей з дітьми, так, щоб держава надавала саме комплексну допомогу, яка стосувалася б як питань матеріального забезпечення сімей з дітьми (особливо кількома), так і підтримки зайнятості батьків, гендерного рівноправ'я та залученого батьківства, організації догляду за малолітніми дітьми та їх виховання.
"В умовах нинішньої війни демографічне виснаження України обумовлює необхідність такої соціально-демографічної та економічної політики, ба навіть і воєнно-політичної доктрини, яка була б максимально спрямована на збереження демографічного потенціалу: дітей, осіб репродуктивного віку; реалізації максимально можливої життєзбережувальної стратегії в умовах, що склалися – як у тилу, так і на фронті. Все має бути націлене на збереження людського капіталу, який ми маємо зараз і будемо мати в майбутньому", – наголосила Ірина Курило.
Можливість означає майбутнє
У західних країнах підтримка сімей з дітьми є на багато вищому рівні ніж в Україні, проте і там народжуваність нижче рівня відтворення населення 2,1 і становить: у Франції – 1,56, в Німеччині – 1,36. Деякі аналітики вважають, що головним двигуном збільшення народжуваності може стати організація соціально-економічної системи, яка дала б можливість розвитку суспільства. Що мається на увазі? Існує думка, що жінки на рівні біології відчувають, що при плануванні сім'ї їм важливіше за все не просто народити дитину, а бути впевненим у її майбутньому. Щоб соціум надавав підростаючому поколінню можливості для заняття більш перспективного статусу в суспільстві.
У пізньому СРСР ходив такий анекдот. Чи може син полковника стати генералом? Відповідь – ні, тому що у генерала є свої діти. Якби в українському суспільстві молоді люди мали можливість добиватися статусу в управлінні, науці, в армії тощо без огляду на гроші і зв'язки; якби на керівні посади в міську адміністрацію, завод або медустанову відбирали людей за їх особистими якостями та знанням – це означало б широкі можливості для суспільства. Відповідно батьки відчували, що більша кількість дітей в сім'ї збільшувало би шанси на просування їхнього роду в майбутньому.
Мешканка Києва Олена Антоненко, яка виховує з чоловіком дев'ятьох дітей – всі рідні, розповіла RegioNews, що для неї головне щоб дитина не тільки росла здоровою, отримала освіту і виховання, а й мала перспективи для розвитку.
"Батьки повинні бути впевнені, що дитина зможе реалізуватися в суспільстві. А не як сьогодні. Адже кого забирають на фронт в першу чергу? У кого немає подушки безпеки. А ті батьки, у яких є гроші, своїх дітей прикрили від армії або відправили за кордон. Ось моєму старшому синові 20 років, і не зрозуміло що буде далі", – розповіла Олена.
Про що говорить історичний досвід
Те, що збільшення народжуваності пов'язане з перспективами розвитку для суспільства, свідчать і історичні приклади. Ось що писав про бурхливе демографічне зростання в колоніях Північної Америки шведський мандрівник Петер Кальм в Нью-Джерсі в 1748 році.
"Неважко зрозуміти причини, за якими населення тут розмножується швидше, ніж в Європі. У цих провінціях людина, досягнувши повноліття, може вступити в шлюб, не побоюючись бідності. Тут так багато необробленої родючої землі, що наречений може без складнощів придбати ділянку, де він зможе комфортно жити зі своєю дружиною і дітьми. Податки дуже низькі, і йому не потрібно турбуватися про їх сплату. Свободи, якими він користується, настільки великі, що він вважає себе принцом у своїх володіннях". Даний запис наводить офіційний веб-ресурс Національного гуманітарного центру США (National Humanities Center)
Пізніше спостерігалося бурхливе зростання населення і в Європі. Якщо з 1700 по 1800 рік кількість жителів на континенті збільшилася зі 120 млн до 180 млн, то починаючи з 1800 року по 1914 рік – воно збільшилося до 485 млн. Англомовний агрегатор encyclopedia.com з посиланням на ряд вчених, зазначає, що демографічний стрибок був обумовлений зниженням смертності завдяки поліпшенню санітарних умов і медичного обслуговування. Новим продуктам харчування, завезених до Європи (кукурудза, картопля) що знизило ймовірність голоду. Можливість фермерів застосовувати нові методи в сільському господарстві, що збільшувало врожайність. Також багато політичних лідерів вважали, що велика чисельність жителів приносить користь їх країнам в економічному і військовому відношенні і підтримували розвиток населення. Відзначимо, що зазначений демографічний бум припав на період початку промислових революцій, які стали наслідком розквіту капіталізму – нової соціально-економічної моделі, що прийшла на зміну феодалізму.
Є і більш "свіжі" приклади – країни Азії та Африки. Після звільнення від колоніалізму в середині XX століття, в цих країнах спостерігався бурхливий розвиток суспільства, що спричинило за собою розвиток медицини, сільського господарств та ін. Втім, в більшості з цих країн, в основному Азії, демографічний бум сьогодні закінчився, і багато хто зіткнувся з тими ж труднощами що і Україна.
Враховуючи соціально-економічне роздоріжжя на якому сьогодні опинилася Україна, чи зможе інша перспективна модель розвитку країни покласти початок вирішенню демографічної кризи?