Чому так сталося?
Мені здається, що мотиви для цього інтерв’ю були зовсім різними у Михайла та його інтерв’юерів. Може я помиляюся, але мені здалося, що інтерв’юери хотіли презентувати нового лідера нової опозиції, та ще і перед ходою "картонкового Майдану", яка запланована на 31 липня. А сам Михайло, як мені здається, навпаки, хотів пояснити, що йому цікавіше займатися реальними справами у війні з ворогом, а не йти в політику. Саме тут і виникнув дисонанс.
У мене теж виникли суперечливі думки щодо цього інтерв’ю, але не такі критичні і категоричні, як у багатьох коментаторів в соціальних мережах.
Сформулюю тезово свої враження від цього інтерв’ю.
Михайло Федоров чітко розуміє, що і як робити в сфері оборонної політики. І на мій погляд, дуже шкода, що держава втрачає такого сильного державного менеджера.
Одночасно було дуже помітно, що він все ще сподівається знайти спільну мову з Президентом Зеленським. Він уникав в інтерв’ю будь якої конфронтації з Президентом, звинувачень на його адресу. На мій погляд, це трохи (а можливо і занадто) наївно з його боку. Мені здається, що сам Володимир Зеленський вже визначився в своєму ставленні до Михайла Федорова. Колишніх відносин з ним вже не буде, і майже напевно не буде і повернення Федорова на посаду міністра оборони.
Федоров явно не хоче йти в опозицію, в політику, як мінімум зараз. Тягнути в політику його будуть. І це інтерв’ю теж є спробою втягнути його в політичну боротьбу. Але він до цього явно не готовий.
Коли мова заходила про те, що треба робити в сфері оборонної політики – його очі спалахували. Йому це цікаво, його це захоплює. Коли починали говорити про політику – очі тухнули, вогонь в очах зникав. Може це моя суб’єктивна інтерпретація. Але те, що він уникає конфронтації з Президентом Зеленським, опосередковано це підтверджує.
Ситуацію, яка зараз складається навколо екс-міністра оборони України, я б назвав дилемою Федорова. Це дилема для самого Михайла Альбертовича, для тих, хто хоче його повернення на посаду міністра оборони, для Володимира Зеленського та його команди, і взагалі для багатьох українців, які ще не визначились у своєму ставленні до Михайла Федорова.
Сформулюю цю дилему більш конкретно в її різних вимірах, які суттєво відрізняються один від одного.
Дилема Федорова для самого Михайла Альбертовича, насправді, є питанням про його подальше ставлення до Президента Зеленського і до своїх подальших взаємин з ним, а також про свою подальшу професійну траєкторію. Йому треба визначитись: чи він залишається членом команди Президента Зеленського (що чим далі, тим менш ймовірно), чи він йде до опозиції (до чого він поки явно не готовий), або бере паузу стосовно своєї подальшої політичної позиції. Відповідно, треба визначатись, чим він буде займатись далі. Якщо він хоче впливати на оборонну політику, то також треба визначитись – яким чином це робити.
Найбільш суперечливою є дилема для тих, хто вимагав повернення Федорова на посаду міністра оборони. Тут теж дуже драматична ситуація. Хтось з прихильників екс-міністра оборони дійсно вірив і ще вірить в те, що Президент Зеленський під тиском "картонкового Майдану" знов зробить Михайла Федорова очільником оборонного відомства. Ще трохи часу і ці ілюзії зникнуть. І яка тоді подальша мета "картонкового Майдану"? Значна частина прихильників протестних акцій проти звільнення Федорова з посади міністра оборони насправді добре розуміла, що Зеленський не піде на поступки, і вони сподівалися, що це підштовхне Михайла Альбертовича до лав опозиції. Саме ці люди зараз, на мій погляд, найбільш розчаровані, їх сподівання не виправдовуються. Їх дилема полягає в тому, як тоді надалі ставитись до Михайла Федорова?
Чи ще існує дилема Федорова для Президента Зеленського та його команди? Щодо його повернення на посаду міністра оборони, то майже напевно, що ні. Багато ознак, що ця тема закрита вже остаточно. Але дилема Федорова для Президента Зеленського залишається актуальною щодо подальшої тактики взаємин з ним і ставлення до нього. Чи трошки "обіймати його", залишати ілюзію (для Федорова), що він ще є членом команди і залишається "вікно можливостей" для співпраці з ним, чи поступово переходити до інформаційно-політичної боротьби з ним як з потенційним конкурентом. На даний момент є і те, і інше.
А як бути тим, хто хоче, щоб Федоров все ж таки попрацював на користь Україні в боротьбі з нашим спільним ворогом, хай і не на посаді міністра оборони? Чи є тут якісь можливості?
Інерційно, неформально і неофіційно Михайло Федоров може впливати на оборонну політику через своїх людей в міністерстві оборони, і через поради новому міністру оборони, а також новому главкому ЗСУ. Але цей сценарій може працювати тимчасово і обмежено.
Запропоную в цьому контексті одну нетривіальну ідею, як можна використати ідеї і таланти Михайла Федорова заради наших спільних інтересів у війні з Росією.
Спочатку нагадаю один історичний приклад. І у нас, і в Європі іноді люблять згадувати План Маршалла для повоєнної Європи. Головним органом реалізації Плану Маршалла була Economic Cooperation Administration (ECA), створена Конгресом США у квітні 1948 року. Її очолював адміністратор (Administrator of the ECA), який підпорядковувався безпосередньо Президенту США.
До функцій ECA входили:
Зараз виникає чимось схожа ситуація. Є програма допомоги Україні з боку ЄС на 2026-2027 рр. на 90 млрд євро, з них 60 млрд євро підуть саме на воєнну допомогу. Це майже той саме План Маршалла, тільки з боку ЄС для України. І реалізацію цієї допомоги бажано стратегувати і контролювати. Фактично це наш зовнішній оборонний бюджет. І кажуть, що в ЄС занепокоєні тим, наскільки їх кошти будуть ефективно використовуватись у зв’язку із звільненням Михайла Федорова з посади міністра оборони України. Так може за прикладом Плану Маршалла є сенс створити адміністрацію, яка буде займатися визначенням ефективної реалізації європейської воєнної допомоги та контролем за її використанням в Україні. І мені здається, що є людина з України, яка зможе очолити таку адміністрацію і забезпечити максимально ефективну реалізацію європейської воєнної допомоги для України.
Повертаючись до дилем Федорова. Відповідь на них дасть лише життя. І відбудеться це не зараз, а лише згодом.