Що далі?
1. Головнм джерелом реформ у державі на даний момент є люди з картонками, а головним питанням – чи продовжать люди вимагати змін та яких саме змін?
2. На картонках було два гасла – "поверніть Федорова" та "звільніть Сирського". Тепер друге гасло виконано. Виконано, очевидно, щоб не виконувати перше.
3. Стало ясно, що конфлікт був не у стратегії війни – бо інакше б не прибрали так миттєво та одночасно і міністра і головкома, залишивши армію без будь-якої спадковості та передачі справ. Конфлікт був не персонально між Федоровим та Сирським, бо тоді б прибрали когось одного. Залишаєтсья одна прагматична причина – конфлікт був за те, хто буде розподіляти 40 мільярдів євро європейського кредита на оборону України, розблокованого у травні. І єдина посада, від якої залежить цей розподіл – міністр оборони.
4. Федоров отримав пропозиції на посади, значення яких тільки в тому, щоб зробити з ним спільне фото з рукотисканням та посмішками. Але якщо Федоров зараз прийме будь-яку посаду крім посади міністра оборони, значить, він не боровся за принципи, а шукав вигідне працевлаштування.
5. Очевидно, що публічна боротьба – це підготовка до голосування за посаду міністра у Раді у серпні. І тут або Федоров зуміє надихнути та розширити рух підтримки у громадянському суспільстві та в армії, або новий кандидат Євген Хмара – авторитетний у середовищі безпілотних військ офіцер, зуміє створити свою власну політичну популярність, яка дозволить зібрати на його користь необхідні голоси.
6. Головне, щоб політичний процес не зупиняв зміни та вирішення ключових проблем армії. Щоб у нас піднімались та вирішувались такі гасла як "Костянтинівка", "Словянськ", "Краматорськ", "Дружківка", "Добропілля", "Куп'янськ", "Лиман", "Вовчанськ", "Суми". Бо якщо ми, маючи зараз усі можливості та ресурси, втратимо ключові історичні міста Донбасу – цей тягар буде лежати на совісті кожного, хто не зробив усе необхідне для порятунку української землі.