Це сталось у Львові. Це могло статись у будь-якому місті України. Бо мовчання політиків стимулює безкарність. Бо політики думають про рейтинги, про вибори замість думати про перемогу. І цим зраджують свою армію. І дійсно, всі ж голосують. А людей, які не виконали умови закону і ховаються набагато більше, ніж тих, хто оновив документи, хто служить в армії чи заброньований.І ми бачимо, що вони мовчать.
Ганебне відео зі Львова бачила вже вся країна, але скільки людей сказали вголос? Мало. Бо ж рейтинги. Бо страх потрапити в армію змушує людей ненавидіти ТЦК і політики не хочуть, щоб ця ненависть шкодила їх політичнім перспективам.
Політичним перспективам на виборах, яких не буде, якщо війна продовжиться. Яких не буде, якщо війна буде програна. Яких не буде, якщо зупиниться мобілізація.
Це сталось у Львові. Місті, яке пишається тим, що зупиняється під час хвилини мовчання кожного ранку. Скільки людей, що брали участь у цьому ганебномуу видовищі, у нападі на представників збройних сил України, сьогодні зранку зупиняться?
Картинка сорому і ганьби. Ми бачили це не вперше. Ми бачили це навіть до повномастабного вторгнення. В Нових Санжарах. І кожного разу саме страх вивільняє середньовічне в людях. І дає цю огидну картинку.
Але, принаймні, страх в Нових Санжарах не приховували. В ньому зізнавались. Страх, що спровокував ганьбу в Львові, лицемірніший. Бо люди шукають виправдання своєму страху. Боятися, то нормально. Нормально не хотіти в армію через страх. Але не нормально чинити ганебні дії і шукати виправдання в корупції, несправедливості, в "нехай діти депутатів".
Але люди чинять так, бо це стало загальноприйнятно. Бо з проявами агресіі проти представників збройних сил не боряться. Бо суспільство толерує таку поведінку. І це стосується не тільки Львова.
Але ще є безкарність. Це нова реальність в суспільстві стимулюється безкарністю і мовчанням. І ми можемо казати, що люди завжди люди і вони такі від природи. Їх мають обмежувати закони. Але політичної волі на застосування закону немає. Бо це ж непопулярно. Бо ж рейтинги. Бо ж колись будуть вибори. Колись. Будуть. Можливо. Якщо збройні сили витримають!