Так працює принцип єдиноначальності. Як казав дядя Бен під час написання статуту внутрішньої служби для Пітера Паркера: "Чим більша сила – тим більша відповідальність".
Так-от. У державі воєнного часу все працює так само. Особливо коли у нас влада однопартійна.
Володимиру Зеленському може здаватися, що відсутність коаліцій дозволяє йому економити час і концентрувати повноваження. Але водночас саме це не дає йому можливості кивати на інших. Уся фігня, що відбувається у нас, записується на його особисту сторінку у Вікіпедії.
А зараз ми дивимось за тим, як суд забороняє публікувати розслідування про брата голови ДБР. Як слідом те саме ДБР приходить до виробника дронів, який є співвласником медіа, що пише про проблеми в армії. Все це звісно можна списати на збіг. Але треба ще щоб люди в це повірили.
Взагалі, автократія – це дефолтний стан суспільства, на відміну від демократії, яка потребує постійних зусиль. А якщо головний запит країни – це запит на безпеку, то дуже швидко зʼявляться ті силові інституції, які цим запитом будуть зловживати. В звичайних умовах це все лікується виборами.
А ми зараз змушені жити в умовах відсутності виборів. Соціологічні опитування показують, що з цим обмеженням суспільство загалом готове погоджуватися. Але все це – "водяне перемир’я" воєнного часу. Воно тимчасове і ситуативне.
За всі проблеми підрозділу відповідає командир, а за всі проблеми країни з монобільшістю відповідає президент. Нагорі, звісно, можуть сказати, що "ми нічого не робили, воно само", але саме це вам і ставитимуть у провину.
Те, що ви нічого не робили. І те, що "воно само".