Цього тижня вигаданий у Москві дух Анкориджа почав випаровуватися остаточно. Спочатку державний секретар Сполучених Штатів Марко Рубіо сказав, що в Анкориджі жодних реальних домовленостей досягнуто не було – обговорювалися лише пропозиції.
Згодом в американських медіа з’явилася інформація, що під час саміту Групи семи в Евіані президент Сполучених Штатів Дональд Трамп дав зрозуміти, що не хоче більше повертатися до порозуміння в Анкориджі і гостро критикував російського колегу. І ось уже міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров говорить про те, що не хотів би думати, ніби зустріч в Анкориджі використали для переозброєння України.
Насправді ж Трамп не хотів використовувати зустріч із російським президентом для озброєння України. Він хотів використати її для завершення російсько-української війни. Саме для цього напередодні зустрічі президентів на Алясці до російської столиці прилітав спеціальний представник американського президента Стів Віткофф. Він привіз Путіну пакет американських пропозицій.
Очевидно, серед цих пропозицій могла бути згода на виведення українських військ із тієї частини території Донецької області, яка й досі контролюється легітимним урядом України. І це відповідало бажанням Путіна. Але могли не відповідати бажанням Путіна інші пункти – про збереження суверенітету і незалежності України, про збереження її збройних сил, про європейську інтеграцію. Ось із цим Путін, який досі сподівається знищити українську державність, погодитися не збирався.
Під час саміту в столиці Аляски Путін повернувся до пунктів Віткоффа і запропонував американському представнику підтвердити, що це були саме його пропозиції. Віткофф ствердно відповів на кожен пункт, який зачитував Путін у присутності Трампа та інших учасників перемовин. Але в тому й фокус, що Путін не був готовий погодитися з усіма пунктами, а Трамп не збирався від них відмовлятися. Тому зустріч закінчилася без жодних реальних результатів, що Трамп і підтвердив під час спільної пресконференції з російським колегою.
Уже в літаку, дорогою до Вашингтона, Трамп, очевидно, розуміє, що світові медіа говоритимуть про фіаско саміта, і намагається цьому запобігти. Він говорить про дуже вдалу зустріч, але не наводить жодної конкретики щодо рішень, яких вдалося досягти. Кремль вирішує використати це бажання американського президента видати бажане за дійсне – і саме тоді з’являється вигадка про дух Анкориджа.
З кремлівської точки зору цей дух, який підміняє реальні домовленості, означає готовність прийняти ті американські умови, що відповідають експансіоністській лінії Путіна, але не готовність погодитися з тими, які дозволили б українській державі зберегтися. При цьому Путін не проти перемовин, якщо вони відбуватимуться під час бойових дій, бо сподівається, що переговорний процес дасть американцям можливість натиснути на Київ задля виведення військ із Донецької області. Трамп очікує від Путіна іншого –припинення бойових дій або ж швидкого узгодження головних пунктів мирної угоди, що дозволить припинити війну. Але у американській адміністрації не заперечують саму ідею існування такого собі духу – бо інакше довелося б визнати фіаско Трампа на Алясці.
Зрештою, не відбувається нічого. Росіяни не готові серйозно обговорювати мирну угоду, Україна не погоджується залишити Донецьку область. Трамп починає операцію проти Ірану й опиняється перед найсерйознішим випробуванням за всю свою політичну кар’єру і, звичайно, йому вже не до російсько-української війни. Путін розчарований тим, що тиск американців на Київ ні до чого не призвів, і оголошує, що виходить із процесу російсько-українських перемовин.
Зараз ніякого процесу не відбувається – проте відбуваються удари українських військ по стратегічних об’єктах Росії. Це створює у Трампа, який починає потроху вибиратися з пастки близькосхідної кризи, сподівання, що тепер вдасться примусити Путіна до перемовин, які спиратимуться на бажання завершити війну, а не на бажання тягнути час і використати Вашингтон для тиску на Київ.
Про дух Анкориджа тепер уже ніхто й не говорить. Тому що ніякого цього духу й не було.