За офіційними даними понад 130 тис. км² українських земель усіяні мільйонами мін (наприклад, мінами-пелюстками) і боєприпасами, що не розірвалися. Попри посилену роботу з розмінування, з початком повномасштабного вторгнення вдалося очистити до 40 тис. км² території. Такими темпами розмінування інших земель може затягнутися на багато років.
Також потрібно врахувати, що ґрунт на багатьох територіях бойових дій забруднений важкими металами і нафтопродуктами. Якщо додати, що безліч населених пунктів східної частини країни фактично стерті з лиця землі, то відновлення розорених війною територій стає вкрай складним і довгостроковим завданням.
Крок убік означає загибель
Про те, наскільки небезпечно пересуватися в населених пунктах поблизу лінії фронту, свідчать такі випадки. Підприємець з Харкова Роман Прокуда ледь не загинув коли наступив на протипіхотну міну на території, яку до цього перевірили сапери. Роман має власний евакуатор і займається евакуацією транспортних засобів. Після звільнення Балаклії восени 2022 року, він отримав заявку на вивезення автомобіля швидкої допомоги, який підірвався на протитанковій міні поруч з посадкою недалеко від траси. В результаті вибуху водій "швидкої" загинув, а фельдшер отримав травми. Коли Роман завантажив авто і вже планував від'їжджати, пролунав вибух.
"Виявилося, я наступив на протипіхотну міну присипану піском в 30 сантиметрах від колії. Вибухом мені відірвало ліву стопу. Перебуваючи в шоковому стані, я доповз до кабіни автомобіля і витягнув американську аптечку, яку мені подарували військові", – розповів нашим журналістам Роман.
Перемагаючи біль чоловік зумів накласти джгут, при цьому не переставав тиснути на клаксон в надії, що його почують військовослужбовці, що були неподалік. Звуки почув лісник, який покликав військових і ті, прибувши на місце, надали Роману першу допомогу.
Жертвою мінної небезпеки також стала Олена Семеніхіна – староста села Садове що за 12 км на північ від Херсона. Жінка отримала травму коли спробувала надати допомогу працівникам водоканалу, які ремонтували водопровід, але потрапили під удар дрона і були поранені. Прибувши на місце, Олена спробувала підійти до потерпілого, щоб на тачці евакуювати його в безпечне місце, але наступила на міну-пелюстку. Вибухом їй відірвало частину стопи. Примітно, що в той момент жінка думала про те, що тепер їй буде складно і далі виконувати свої посадові обов'язки.
"Коли побачила, що немає частини ноги, першою моєю думкою було – як я буду працювати?" – розповіла вона нашим журналістам.
Після поранення староста не відійшла від справ, та продовжила роботу, проте робить це дистанційно, так як до села дістатися крім як на спецтранспорті неможливо через тотальне мінування території. Єдиний легковий автомобіль комунальної служби старостату підірвався на міні-пелюстці коли намагався доставити жителям Садового гуманітарну допомогу.
В цілому від початку повномасштабної війни від вибуху мін за офіційними даними постраждали майже 1,5 цивільних громадян.
Люди змушені ризикувати
Бажання швидше відродити життя в зруйнованих населених пунктах і очистити їх від вибухонебезпечних предметів часто штовхає людей на відчайдушні кроки. Попри смертельні ризики, багато жителів прифронтових сіл нерідко самі розміновують свої домогосподарства і поля. Один з таких прикладів – жителі села Партизанське Первомайської ТГ Миколаївської області які метр за метром паралельно з саперами очистили територію свого села. Люди кажуть, що протягом восьми місяців 2022 року жили під щоденним обстрілами, тому почуття страху у багатьох притупилось.
"У день могли знайти п'ять - сім снарядів і мін. Звичайно, в ДСНС просили не торкатися до вибухонебезпечних предметів. Однак люди діяли на свій страх і ризик, тому що швидше хотіли відродити життя. Адже основне джерело доходу в нашому регіоні – це сільське господарство. Ми не могли сидіти і дивитися як заростають бур'яном наші поля", – розповіла RegioNews староста села Раїса Шульга.
На смертельний ризик також йдуть багато фермерів. Богдан Урсуляк – власник невеликого фермерського господарств в селі Прибузьке Галицинівської ТГ Миколаївської області розповів нашим журналістам, що 90% території своїх земель очистив від снарядів і мін самостійно разом з товаришами. При цьому люди намагалися не нехтувати правилами безпеки і не торкатися до артилерійських снарядів і тих, які їм були невідомі. Місце розташування небезпечних предметів люди фіксували і дані передавали співробітникам ДСНС.
А от орати землю Богдан нікому зі своїх працівників не довіряв аби не наражати їх на небезпеку. Для розмінування фермер використовував габаритний трактор типу Т-150К. Кабіна цих машин розташована високо над землею, і в разі детонації боєприпасу шанси вижити вище, ніж у техніки поменше. Під час руху по полю Богдан уважно дивився ділянку перед собою, а також переглядав сторону, по якій буде рухатися на наступному колі.
Деякі фермери для більшої безпеки встановлюють на свою техніку додатковий захист. За словами голови Спілки українського селянства Івана Томича, один з фермерів у Херсонській області на старий комбайн СК-4 наварив металеві листи. Особливо зміцнив сидіння, після чого сам сідав за кермо. Під час таких поїздок траплялися наїзди на міни і вибухи, але завдяки броні людина і техніка не постраждали. На питання, що мотивує фермера ризикувати життям, Іван Томич відповів:
"Микола – один з перших фермерів херсонського краю, активіст, борець за фермерство і Україну. Він більше 30 років життя присвятив фермерству. З нуля побудував виноробню, насадив виноградник. Він витратив багато сил на створення господарства за яке був готовий загинути. І таких фермерів – чимало. Тому багато людей продовжують працювати навіть незважаючи на критичні умови", – розповів він RegioNews.
Відродження сільських територій
Іван Томич вважає, якими би значними не були труднощі і витрати, українські землі необхідно якомога швидше очистити від наслідків війни і відновити. Він упевнений, що такої благодатної землі як в Україні з її чорноземами, ґрунтово-кліматичними умовами – у світі небагато. При цьому одних лише заходів з розмінування недостатньо. Необхідно створювати людям умови щоб вони були мотивовані повертатися в сільські регіони і займалися фермерством. Це не тільки зможе забезпечити країну продовольством, створить додаткові робочі місця, а й стимулює відродження сіл.
На жаль, каже Іван Томич, держава практично не приділяє уваги фермерам, натомість створює всі умови для розвитку агрохолдингів. Такий підхід в результаті вбиває фермерські господарства. У тій же Польщі яку Іван Томич вважає зразком розвитку фермерства, аграрний сектор спирається переважно на малі і середні сімейні ферми (1,5 млн господарств), а не на великі агрохолдинги у яких виручка за гектар набагато нижче. Справа в тому, що ті ж українські агрохолдинги роблять ставку на низькомаржинальне зерно, яке в основному йде на експорт. У той час як фермерські господарства багато в чому зосереджені на трудомістких культурах, наприклад, тепличне овочівництво і ягідництво, де фінансова віддача з одиниці площі в рази вище, ніж від вирощування зерна. Крім того більшість фермерів проживають в селі в якому працюють, тому зацікавлені в підтримці соціальної інфраструктури рідного населеного пункту.
Відродження розорених земель і відновлення життя в селах по всій країні голова Спілки українського селянства вбачає в наданні комплексної підтримки людям, готових займатися фермерством. Він вважає, що для цього держава повинна вести зрозумілу і продуману політику спрямовану на допомогу саме фермерських господарств а не агрохолдингів. Фермер повинен бути впевнений, що отримає підтримку не тільки сьогодні, а й через 10 років.
"І тоді він буде працювати навіть у віддаленому селі, в якому майже нічого немає", – розповів Іван Томич.
Також державі необхідно провести інвентаризацію земель. За словами заступника Міністра економіки, навколишнього середовища і сільського господарства Дениса Башлика, в Україні близько 4 млн гектар земель (за іншими оцінками – в рази більше) обробляється в "сіру" або в "чорну". Тобто це земельні ділянки, які обробляються, але на них не зареєстровано жодних прав. Для порівняння, площа Бельгії становить 3 млн гектар. Інвентаризація земель, вважає Іван Томич, в результаті дозволить створити фонд фермерських земель. І в цьому контексті він наводить досвід президента США Авраама Лінкольна з його законом про розподіл вільних земель на заході країни відомого як гомстед-акт (Homestead Act). Земля жителям видавалася безкоштовно, потрібно було лише сплатити невелике реєстраційне мито.
Особливо створення фонду земель на підставі інвентаризації допоможе ветеранам, багато з яких є жителями сіл, і які після завершення війни захочуть займатися фермерським господарством.
"При цьому ветеранам потрібно виділяти не по 2 га земель продати або купити. А, скажімо, десятки гектар для ведення фермерського господарства але без купівлі/продажу в постійне користування з правом переходу через деякий час у безкоштовну приватну власність", – підсумував Іван Томич.
Економічне питання відновлення міст
У цьому розділі хотілося б розглянути іншу сторону відновлення країни. Мова про наявність в України коштів на відродження зруйнованих міст і сіл, що залежить від того, чи буде міжнародна спільнота активно брати участь у підтримці чи ні. Якщо ж допомога буде недостатньою або вона надійде не вчасно, то в цьому випадку влада, швидше за все, буде відштовхуватися від економічної доцільності.
Місто – це не тільки житлові та адміністративні будівлі. Це комунальна та енергетична інфраструктура, логістика, соціальні установи, наявність робочих місць. Тому відновлення при обмежених ресурсах, це не тільки про історичну пам'ять, а й про економіку.
Візьмемо одне з сильно зруйнованих в Донбасі місто N. До війни в місті був потужний залізничний вузол, підприємства, шахти де видобувалося коксівне вугілля, яке є критично важливою сировиною для української металургійної галузі. Візьмемо інше зруйноване місто NN з набагато меншою кількістю населенням де єдиним містоутворюючим підприємством був, умовно, вагоноремонтний завод нині зруйнований. Яке з цих міст будуть відновлювати в першу чергу, і чи немає ризику, що якийсь із населених пунктів просто залишать?
Голова Союзу споживачів комунальних послуг України Олег Попенко вважає, що питання відновлення вкрай складне і його потрібно ретельно продумати.
"Кожне місто має певну економічну цінність і економічну ціну відновлення. Ми говоримо про мільярди. І відновлення міста потрібно розглядати з безліччю факторів: логістика – скільки коштує дороги туди провести, енергетика, стан підприємств водоканалу, теплокомуненерго, можливість протягнути газ і багато іншого. Це все потрібно рахувати і думати, чи потрібно в результаті відновлювати місто чи ні", – розповів він RegioNews.
Олег Попенко нагадав, що в Україні є багато інших міст в яких мало роботи, немає бюджету, немає інфраструктури, де зарплата становить 10 – 12 тис. грн яка у городян вважається досить хорошою.
"Таких міст багато в Дніпропетровській, Полтавській, Кіровоградській області. Є міста, які виживають. Це до того, що вистачає проблем в інших містах і про них потрібно також пам'ятати перш ніж вкладатися в ті населені пункти, в яких з економічної точки зору немає сенсу, і в яких мало що працювало і до війни. Тому відновлення потрібно починати з тих районних центрів, які мають насамперед енергетичний, економічний потенціал", – підсумував він.
Ще раз підкреслимо, що не викликає сумніву необхідність відновлення всіх населених пунктів. Проте все впирається в наявність коштів. За оцінками міжнародних організацій, на відновлення України необхідно $588 мільярдів. І поки не озвучено реально працюючого механізму звідки надійдуть ці кошти, коли, і чи є гарантії що гроші будуть надані в повному обсязі. Виходячи з наявності ресурсів, складно сказати яким шляхом в результаті піде влада в питаннях відновлення.
Проблема розмінування України, з якої було розпочато матеріал, це лише один з аспектів який тягне за собою питання відновлення величезної території країни зруйнованою війною. При цьому реальність показує, що існуючі підходи в питаннях економіки і соціальної підтримки не вирішують завдання, які ставляться перед країною сьогодні і в найближчому майбутньому. Необхідні інші підходи, де основний акцент робиться насамперед на інтересах суспільства, яке повинно реально відчувати, що все направлено на його благо і краще майбутнє. Історія показує, що в цьому випадку народ швидко мобілізує зусилля в питаннях відновлення.