Всередині адміністрації Білого Дому як було, так і залишається дві протилежні лінії. Одні – як, наприклад держсекретар Рубіо – вважають, що приходить момент, коли Росію можна додавити до реальних перемовин. Інші – як наприклад, віце-президент Венс – вважають, що чорт з нею, з тією Україною, головне – випрацювати глобальні баланси. І в цих балансах головною є не Україна, а Росія.
Хто в цій битві умів переможе – судити зарано. Трамп настільки неочікуваний в своїй геополітичній еквілібристиці, що не відомо, з якої ноги він встане завтра. Тому казати, що від вчора ми отримали абсолютно прогнозованого партнера, який до цього хворів біполяркою, – це поспішний висновок.
Час покаже – чи будуть дії.
Бо законопроєкт про 500% мита як лежав в Конгресі, так і продовжує лежати, питання надання антибалістичних ракет як вирішувалось в авральному порядку, так і вирішується. Хоч усім у світі (сподіваюсь) вже очевидно, що капітуляції України в найближчій перспективі не буде. За жодних умов.
Але це не привід розслаблятися. Навпаки, нинішні технологічні тренди треба посилювати, успішні кейси – масштабувати, порядок щодо мобілізації та структурування війська – наводити. Бо хто б не сидів у Білому Домі, скаженого сусіда може зупинити тільки сила і більша організаційна спроможність, ніж у наших ворогів.
Лупаймо сю скалу.