Це виснажує й позбавляє впевненості, що є щось таке, за що ми воюємо. Це не лише фактор особистого вигорання, а й суспільна проблема згуртованості, порозуміння й спільної дії. Це значно підсилює всі ті проблеми, які ми маємо у війську та в суспільстві.
Для того, щоб сформулювати, що таке перемога, треба розуміти політичну ціль війни. Вона в нас не усвідомлена й не оголошена. Ми воюємо, щоб досягти щось, невідомо що.
Повернення до кордонів 1991 року, очевидно, не може бути політичною ціллю війни, бо це зовсім не гарантує, що війна завершиться. Та й реінтеграція нині окупованих територій стане для України процесом, розтягнутим на ціле покоління, тож війна реально завершиться на цих теренах через багато років після припинення бойових дій. Врешті, всі нині розуміють, що ми воюємо не за території.
Мир не може бути метою війни. По-перше, є питання, який мир. Капітуляція також є різновидом миру, але вона мало кого приваблює. Часто кажуть про справедливий мир, але більшість людей під цим розуміє покарання воєнних злочинців, що недосяжно у випадку укладання мирної угоди. Часто кажуть про сталий мир, тобто щоб наступне покоління не воювало у наступній війні, але за яких умов це можливо?
Переважна більшість тих, хто задумується, розуміє, що припинення вогню та мирна угода означатимуть лише прискорену підготовку до наступної гарячої фази, а проміжний період росія використає, щоб розвалити чи бодай послабити нас через політичні та когнітивні інструменти. Я вже не кажу про те, що другий раз ми вже армію не зберемо (окрема тема, іншим разом). Це називається "чеченський сценарій" і завершується нашою тотальною поразкою й геноцидом.
Визначення політичної цілі війни лежить вище рівня стратегії. Політичну ціль війни не можуть визначати військові командувачі, вони її отримують згори (від політичного керівництва) й перетворюють на стратегію, тобто сукупність операцій, що призводять до досягнення політичної цілі. Якщо невідома ціль – стріла стратегії летить у порожнечу, збройні сили здобувають масу тактичних й оперативних перемог, але не знають, що з ними робити.
Зауважу, що визначена й задекларована політична ціль війни демонструє громадянам на фронті й в тилу скінченність війни, структурує навколо цілі коаліцію союзників, посилає сигнал різним силам на ворожій стороні, дозволяє якісно побудувати стратегію, відшукати ресурси, сфокусуватися на ворожих вразливостях тощо.
Стратегія – це шлях досягнення цілі. Шлях переходу з точки А, де ми є нині, в точку Б, де ми хочемо опинитися. Якщо ми не знаємо точки Б, ми ніколи туди не потрапимо.
Що у нас є в публічному дискурсі про політичну ціль війни?
1. Захиститися від агресора. Така політична ціль передбачає, що війна триватиме вічно.
2. Залишитися живими. Така політична ціль найкраще досягається негайною капітуляцією. Правда, живими залишаться не всі: когось розстріляють, хтось штурмуватиме Варшаву під триколором.
3. Про повернення до кордонів 1991 року вже написано вище. Це не означає завершення війни.
4. Про покарання злочинців вже написано вище. Це неможливо у разі мирної угоди.
5. Вступити в НАТО. Нині ця політична ціль виглядає зовсім не так привабливо, як у 2022.
6. Зберегти потенціал країни. Вибачте, але війна його руйнує нещадно й невідворотно. Це не може бути метою війни.
7. Зірвати російські плани. Тобто залишитися суверенними. Типова оборонна стратегія. Як відомо, оборонна стратегія не може призвести до перемоги. Врешті, суверенітет можливий і при кордоні по Збручу.
8. Поміняти владу в Москві. На кого? На "хороших русскіх"? На чорносотенців, які звинувачують Путіна у слабкості? На молодшого й енергійнішого представника "партії війни"? На представника "партії миру", який побіжить знімати санкції та розморожувати активи, щоб дати новий поштовх виробництву озброєнь?
Ми опинилися в типовій пастці: відсутність визначеної та артикульованої політичної цілі війни швидко накопичує й примножує всі негаразди на фронті й в тилу, серед союзників нинішніх та потенційних.
Це вже почали розуміти в експертному середовищі, де подібні дискусії певний час вже точаться, але поки без наслідків.
Я можу запропонувати політичну ціль війни: припинення існування російської імперії. Деімперіалізація, Деколонізація РФ, розвал імперії та реконструкція постімперського простору з метою сталого миру.
Деколонізація РФ відповідає засадничим документам ООН та підтримана численними резолюціями Європарламенту, ПАРЄ, ПА ОБСЄ. Така політична ціль дозволяє сформувати відповідну стратегію, що поєднує кінетичні операції та когнітивні, санкційні тощо, взаємодію з західними союзниками та пошук союзників на сході й півдні, роботу з різними цільовими авдиторіями всередині й зовні РФ. Окремі елементи цієї стратегії вже є у публічному просторі, інші не варто туди виносити.
Головне, що наявність чіткої цілі дозволяє виміряти наближення до неї, проаналізувати ефективність кожної конкретної операції тощо. Сформувати конкретні структури, зібрати конкретні ресурси, націлитися на конкретні вразливості. Ухвалити конкретні непрості, але зрозумілі в контексті досягнення мети рішення.
Скажете, це недосяжно?
А досягнення мети, якої немає, – це досяжно?
А безкінечна стійкість у війні, ціль якої не визначена й не задекларована, – це досяжно?
(До речі, наші союзники задоволені відсутністю цілі війни в України. Вони неодноразово висловлювалися, що підтримують Україну безкінечно й пишаються її безкінечною стійкістю. Тільки от стійкість не безкінечна, і якщо Україна впаде, вони наступні.)
Політична ціль війни для росії чітко визначена й задекларована: припинення існування незалежної України. Що б не казали в Москві про "цілі СВО", ця політична ціль незмінно залишається основною. Про це нам час від часу нагадують кремлівські речники.
Настав час і нам сформулювати політичну ціль війни. Припинити соромитися й оголосити мету. Зібрати під це стратегію, ресурси, союзників.
Російська імперія розвалювалася у ХХ сторіччі двічі: у 1917 та 1991. Має розвалитися третій раз остаточно.
Настав нам час сформулювати політичну ціль війни. З оголошення мети починається шлях.