Але в будь якому випадку зараз є гарний привід оцінити трансформації, які відбулися і відбуваються з Офісом президента України, і з політичним статусом Кирила Буданова.
Почнемо з ситуації навколо Офісу президента України. Традиційно саме ця інституція була головним об’єктом критики відносно того, що вона була центром реальної влади, хоча її функції не прописані ні в Конституції України, ні в жодному законі. Часто густо це персоніфікувалося на особистому впливі Андрія Єрмака як керівника Офісу президента (ОП). Зокрема це пов’язано з тим, що при президентстві Зеленського вплив ОП на систему влади в Україні дійсно посилився. Тому і цікаво, чи проблема була саме в Єрмаку, або все серйозніше і складніше.
Щоб не зводити все до персоналій, нагадаю, що визначальний вплив Адміністрації президента України (саме так ця інституція називалася більший час свого існування) розпочався ще з президенства Леоніда Кучми. Адміністрація президента України завжди була в Україні політичним урядом. Іноді вона була головним центром влади, іноді паралельним урядом. Але завжди була одним з головних центрів влади в Україні. І це було пов’язано не з тим, хто саме її очолював (хоча це також дуже важливо), а з тим, що саме президент України завжди був ключовою фігурою в системі влади України, незважаючи на те, яку там систему правління (президентсько-парламентську, парламентсько-президентську або навіть суто парламентську) визначали політологи і політики.
Однак саме при президентстві Володимира Зеленського в Україні сформувалася де-факто президентська система правління, коли президент України почав контролювати (завдяки однопартійній парламентській більшості своєї політичної сили) і Верховну Раду України і Кабінет міністрів. Саме це обумовило величезний вплив Офісу президента на вітчизняну систему влади. Андрій Богдан (перший очільник ОП) і його наступник Андрій Єрмак були інструментами реалізації цього визначального впливу президента України, хоча обидва мали величезні особисті амбіції і намагалися керувати країною або від імені президента Зеленського, або як його повноважні представники.
Чи змінилася ця ситуація, коли Офісом президента України почав керувати Кирило Буданов?
І так, і ні.
Ситуація майже не змінилася в тому сенсі, що ключовою фігурою української влади залишився президент Зеленський. Як і раніше у нас де-факто президентська система правління, хоча після звільнення Єрмака нема вже ручного управління деякими державними інституціями і окремими напрямами державної політики. Верховна Рада почала працювати в такому автономному режимі, якого мабуть не було за весь час президентства Володимира Зеленського. Правда, при цьому проявились як позитивні, так і негативні наслідки.
Саме Володимир Зеленський, на мій погляд, реально контролює Офіс президента України. Всі головні рішення, в першу чергу кадрові, ухвалює саме він. Саме тому залишились на своїх посадах всі заступники керівника ОП, які працювали при А. Єрмаку. На керівних посадах Офісу президента не з’явилося нових людей, які б були пов’язані з К. Будановим. В статусі керівника Офісу президента України Буданов виступає в ролі публічної представницької фігури, а суто управлінські він скоріше є адміністративним координатором ОП. І він все ще адаптується до своєї нової ролі. Хоча подейкують, що поступово деякі менеджери Офісу президента все більше орієнтуються на Буданова. Однак очевидно, що вплив Кирила Буданова на ОП є меншим та іншим, ніж у Андрія Єрмака.
І це обумовлено, на мій погляд тим, що Буданов, на відміну від Єрмака, є відносно самостійною політичною фігурою, він скоріше політичний партнер Зеленського, ніж типовий представник його політичної команди. Тому президент і не віддає Буданову контроль над своїм Офісом. Так, адміністративно Буданов є підлеглим президента України (яким був і раніше в статусі керівника ГУР МО України). Але в своїх інтерв’ю і публічних виступах він демонструє свою самостійність, наприклад, коли говорить, що він може сперечатися з президентом України з деяких питань, тому що він генерал і герой України. Від себе зазначу, що мало хто з українських генералів дозволить себе сперечатися з Верховним головнокомандувачем. Більше того, в команді Зеленського після звільнення А. Богдана навряд були люди, які дозволяли собі іншу точку зору, ніж у президента. Зараз в найближчому оточенні президента України така людина з’явилась.
Андрій Єрмак був органічною частиною політичного тіла президента Зеленського, його правою рукою (в політико-управлінському сенсі), головним інструментом управлінського процесу через Офіс президента. Фактично Андрій Єрмак намагався бути alter ego ("другим Я”) президента Зеленського. І його сприймали як провідника волі президента України (в цьому і була політична сила Єрмака, а не в його формальних повноваженнях). Однак проблема була в тому, що одночасно його сприймали як "темний бік" президента Зеленського.
Кирило Буданов фактично позиціонує себе не як беззастережного виконавця волі президента, а як його політичного партнера, який реалізує спільні рішення. Що цікаво, поки його так і сприймають. Зараз Буданов є політичним союзником Володимира Зеленського, але ми не знаємо, чи це тимчасове і ситуативне партнерство, або все ж таки стратегічний союз.
В перші 100 днів своєї роботи на чолі Офісу президента України Кирило Буданов був переважно зосереджений на мирних переговорах з РФ при посередництві США. І схоже, що це також було їх спільне рішення з Володимиром Зеленським. Але на початку квітня стало очевидним, що Буданов може допомагати і в розв’язанні деяких внутрішньополітичних проблем, зокрема в подоланні парламентської кризи.
З високою ймовірністю неформальний політичний вплив Кирила Буданова буде зростати, але це може викликати і певні проблеми в його відносинах з президентом Зеленським, який схильний до одноосібного лідерства.
Нинішній очільник Офісу президента України демонструє зовсім інший стиль політичної комунікації, ніж це було у Андрія Єрмака. Буданов проявляє відкритість до спілкування, доброзичливість. Він готовий прийти навіть до відвертих критиків президента України (як, наприклад, на захід Центру протидії корупції). І це можна сприймати як позиціонування себе як "Анти-Єрмака", і як демонстрацію власної політичної самостійності. Що, до речі, не дуже подобається деяким представникам команди Володимира Зеленського.
Коли Буданов прийшов на посаду керівника Офісу президента України, почалася дискусія, чому це сталося. Хтось вважав, що Зеленський готує з Буданова свого наступника. Була і інша точка зору: що Зеленський через призначення Буданова керівником свого Офісу нейтралізує потенційного конкурента. Мені здається, що на даний момент не підтверджується жодна з цих версій. І одночасно є відчуття, що посада керівника ОП є лише проміжною сходинкою на політичному шляху Кирила Буданова.