Olga Khudetska, я обіцяла написати відповідь не нашвидкоруч. У коментар не вкладусь. Ви написали:
"Вже бачу не перший ваш пост на цю тему і розумію, що це ірраціональна проекція на себе і свою ситуацію, як керівниці фонду. Але дійсно – у вас є звітність, і нема фото зі скривавленими пораненими і відірваними кінцівками під зборами, тож я не розумію, чому ви приміряєте на себе. Щодо того, кому сказати дякую – мабуть тим, хто за 12 років не дійшов до звітності, а також різного калібру безсовісним збирачам. Я не хочу вірити, що логіка вашого підходу це щось типу "байдуже скільки там неефективно і непідзвітно витрачали ті чи інші, головне шо поки про це не сказали у нас було трохи більше донатів ніж зараз". Проте подібні висловлювання підкидають підтримки саме виразникам цієї логіки".
Те, що ситуацію проецирують на себе абсолютно всі, а не тільки я – скоріш за все, для Вас не новина. І справа не в тім, що у кожного фонду є розбіжності в звітності, обумовлені різними факторами ( збирали гроші на автівку для підрозділу N, але ті встигли намутити десь в іншому місті, гроші перенаправили на щось інше в тому ж напрямку. Збирали гроші на операцію, людина померла, на ці гроші закупили ліки для когось іншого. І т.п)
У жодного "живого" фонду не буде ідеальної звітності. Ніколи. І, маючи бажання знищити, це легко зробити будь з ким. І всі це чудово розуміють. Для цього не треба проводити аудит, або повноцінне розслідування. Достатньо зіграти на емоціях мас. Цього буде абсолютно достатньо. Бо кожен фонд працює саме завдяки довірі тих, хто його підтримує.
Чи варто при цьому толерувати недоброчесні збори, або відсутність звітності? Ні, звичайно. В соцмережаї є величезна кількість груп, які спеціалізуються на перевірці зборів. Наприклад "СТОП ШАХРАЙСТВО! Рахунки фейкових зборів!" Більшість з тих, хто займається зборами, є учасником подібних спільнот. Для того, аби вберігти тих, хто не вміє швидко зорієнтуватись самостійно від марного витрачання грошей.
Чи варто виходити в паблік з голосними заявами? Так. Якщо всі методи вже були використані і не принесли результату. Припустимо, мені стало відомо, що великий фонд, який забезпечує якусь вузьку потребу, робить відверту дичину. Я точно знаю, що довіра до цього фонду величезна. І точно знаю, що користь від їх діяльності можна побачити наочно.
Що я буду робити? Спочатку – говорити з тими, від кого залежать рішення. Можливо мені здалось. Таке теж буває. Якщо мене відверто послали – шукати хто допоможе мені з депутатським, або журналістським запитом. Офіційно. І знов говорити. Пояснювати, що є два шляхи – виправити все, або отримати гучний скандал з репутаційними втратами, бо я маю на руках всі докази недоброчесності.
Чи буду я до останнього намагатись уникнути публічних срачів? Сто відсотків. Бо буду розуміти відповідальність за наслідки. Не для цього конкретного фонду, а для всієї галузі.
За довгі роки вимушених щоденних контактів на різних рівнях, ми всі носимо в собі безліч різноманітних таємниць. Деякі з них створили б локальні сенсації. Або не локальні. Чи пішло б це на користь країні? Ні. Саме тому вони залишаються таємницями. Чи були при цьому задіяні інші механізми? Так.
На жаль, рівень довіри в суспільстві до будь-кого традиційно низький. До влади, до політиків, до ЗМІ, до силових структур, до медицини, до всього на світі. І похитнути її ще сильніше дуже легко. Вірити в зраду – наша національна особливість. А робити глобальні висновки на основі окремих яскравих історій - це взагалі класика.
Пам'ятаєте як швидко кілька історій про переселенців, які "розгромили житло, змусили все село носити їм їжу і писали в соцмережах про дурних бандерівців" в 15 році призвели до масової істерії? Як відмовляли в житлі, як не хотіли брати на роботу, як булили дітей? Чи були ті кілька історій правдою? Я не знаю. Я знаю, що жодні історії зі знаком "+" не змогли перебити страшилок, які призвели до катастрофічних наслідків для цілої величезної групи наших співгромадян.
Приклад з ТЦК буде більш яскравим. Тут навіть нагадувати не треба. Чи припускаю я, що деякі працівники ТЦК могли поводити себе як свині? Та тільки так. Жодна група людей не є святою за визначенням. Що ми отримали в результаті в короткі строки? Вірно. Зірвану мобілізацію і дуже сумні перспективи для тих, хто мобілізований без шансів на заміну. Різниця між цими двома прикладами лише в тому, що істерія з ТЦК вирогідніше за все, була створена штучно. Але в обох випадках емоційна складова наглухо забила раціо.
До речі, якщо ми вже почали говорити про узагальнення – ми маємо ще один пласт цієї історії. Ані на початку, ані пізніше, ніде не прозвучало що саме мається на увазі під звітністю. Для пересічного громадянина "відсутність звітності " = "все вкрали". А розбиратись в варіаціях звітності не буде ніхто. Що таке звітність з точки зору законодавства? Це фінансова звітність, яка подається в податкову. І у всіх , включаючи Госпів, вона подається вчасно.
Але окрім того, що вимагає законодавство, є ще певні локальні традиції. Такі собі "бантики і рюшечки", які не є обов'язковими, але тішать око донорів. Фото, діаграми, графіки, описова звітність і все інше – залежить від можливостей і фантазії. Чи варто було б одразу словами через рот (ну, або літерами через текст) окреслити про яку саме звітність йде мова? Варто.
Але це вже вимагало б від читачів додаткових зусиль. Бо розбиратись з законодавством завжди трохи складніше, ніж відреагувати емоційно на емоційний посил. А там вже одна емоція чіпляється за іншу і летить як сніговий ком. Саме тому, як на мене, перша комунікація від Госпів була занадто емоційна і мало інформативна. Як і від багатьох інших. І знов-таки емоційна складова в публічному просторі вбила раціо.
Що ми ризикуємо отримати зараз, після голосного скандалу? Ні, не "трохи менше донатів ніж зазвичай", як Ви кажете. А тотальну недовіру до благодійного сектора в цілому. Не думаю, що хтось з нас мріяв про кар'єру благодійників. Особливості місцевого сегменту в тому, що він виник у відповідь на виклики. Всі, з ким я спілкуюсь, мріють рано чи пізно повернутись до своїх цивільних професій.
Наше "трохи менше донатів" як фонду – це приблизно в три рази. І не поступово, а ривком. В паралель з чисельними коментарями про "загалом впала довіра, нічого особистого". До чого це призвело станом на сьогодні? До призупинення програми допомоги пораненим. І відновити ми її можливо зможемо влітку. А скоріш за все – ні, не зможемо.
Багато дрібних ініциатив просто припинили існування. Всі великі фонди скоротили програми допомоги. Я про це говорю впевнено, бо ми всі спілкуємось між собою. І ситуація без перебільшення катастрофічна.
Чи страждають в цій ситуації благодійні фонди? Це не дуже коректне формулювання. Більшість з нас – люди емпатійні. А про причини початку нашої діяльності я вже писала вище.
Звичайно, нам боляче, що ми не можемо продовжувати діяльність в тому об’ємі, в якому планували. Але ми якось з цим впораємось і знайдемо для себе інші шляхи бути залученими в допомогу країні. Завжди є прекрасний вихід – плюнути на все і піти у військо, наприклад.
Але справа в іншому – найбільше від цього всього страждає кінцевий бенефіціар допомоги. Те саме військо. Чи воно було варте того? Залежить від того, яка була початкова мета.
Як каже мій друг "Зробити можна що завгодно. Питання – щоб що?" Якщо готовий до потенційних наслідків в дальній перспективі – їб@ш. Але будь готовий взяти на себе відповідальність за наслідки.