Це не секрет, і не сенсанція, бо це було постійно. Але є когорта людей, про яких варто поговорити окремо – кварталівці.
Їхній феномен полягає в тому, що понад 20 років вони розповідали про корупціонерів-депутатів, покидьків чиновників та поганих президентів або прем'єр-міністрів та сміялися з них. За 20 років вони на цьому заробили солідні рейтинги, говорячи, що просто будувати "нормальну країну". Тепер, коли вони стали цими депутатами, чиновниками та політиками, вони роблять речі, за які висміювали інших, особливо показово.
Зараз вони, найближчі друзі президента, не соромляться: Міндіч живе в Ізраїлі, гуляючи по пляжах з понад $100 млн, вкрадених на енергетиці, народний депутат Юрій Корявченков, також відомий як "Юзік" відпочиває в Іспанії, де і живе вся його родина, а Борис Шефір обікрав українські бізнеси й також втік з України.
Феномен кварталівців полягає в тому, що ті люди, які хотіли побудувати "нормальну країну" не планують, і не хочуть в ній жити. Вони використовують її для заробітку на життя в теплих Іспанії або Ізраїлі. І цей цинізм стосується не тільки найближчих друзів президента, а і значної частини його команд усіх ітерацій.
Цим цинічним людям не цікаво, як будуть жити українці, вони не хочуть побудувати Іспанію, Італію, США або Ізраїль тут, в Україні.
Україна, звісно, далека від цих країн за рівнем життя та розвитку, але ці люди протягом усієї каденції не хотіли й не намагалися. У нас були можливості: 35-40-мільйонне населення, динамічна та зростаюча економіка, урбанізований і не зруйнований Донбас, ЗАЕС та багато іншого.
Одеса могла стати українською Валенсією, а Львів – Флоренцію. Слов'янськ або Краматорськ могли стати промисловими гігантами як міста у німецькій Баварії. Але не могли, бо ніхто з оточення президента не хотів, щоб вони ставали краще.
Їм було набагато цікавіше взяти з бюджету декілька мільйонів доларів звичайних українців та просто переїхати й жити у чужих гарненьких містах, які будувалися всупереч таким людям.
Зараз через 8 років нас вже 25 мільйонів. Наша інфраструктура знищена, а промисловість ледве виживає, як і прості українці. Сотні тисяч загинули або були поранені, а мільйони назавжди покинули Україну. Залишились лише стабільно низькі зарплати та стабільно виїжджаючи друзі президента, які багато в чому й довели країну до такого стану.
Хороше майбутнє для України все ж можливе, але політикам давно пора почати будувати Валенсію, Барселону або Мілан тут, а не вивозити сім'ї закордон, а українцям – голосувати за них, хто будує Україну, а не віллу в Іспанії.