Погроза, яку напівсерйозно кинув Зеленський в бік парламенту – що, мовляв, якщо не хочете працювати депутатами, то підете на фронт – насправді є не фігурою мовлення, а насущною необхідністю.
Сотні тисяч СЗЧшників, мільйони ухилянтів – вони ганьблять нашу країну в першу чергу через те, що верхи суспільства усунулися від участі у війні. Через те, що влада не хоче послати бодай жменьку з привілейованих категорій – політиків, поп-зірок, бізнесменів – до участі в захисті Батьківщини. Низ завжди копіюють верхи.
Мобілізувати "еліту" – означає дуже багато. Означає дати надію на справедливість тим, хто уже воює п’ятий рік. Підштовхнути тих, хто вагається. Отримати шанс на армію, котра зможе захищати країну стільки, скільки треба, без вигоряння і перевиснаження, як це є зараз.
Без вигоряння і перевиснаження на службі, коли по Києву ганяють заброньовані мажори на тюнінгованих автомобілях. Мільйони ухилянтів – вони існують тому, що "еліта" саботує створення примусу до участі у війні. Бо якщо створити примус, то доведеться служити – а вони служити не хочуть.
Та послухайте ж того ж Зеленського. Він так і говорить про функцію парламенту – всього лише схвалювати ініціативи виконавчої гілки влади, схвалювати його ініціативи. Чесно, парламент ніколи не відрізнявся у нас суб'єктністю, здавався більше стадом переляканих рішал і багатіїв з невеликим винятками. А зараз – і тим паче. Тому у парламентарів з таким (добровільно) урізаним функціоналом точно має бути достатньо часу заступати на бойове чергування.
Тому індивідуальний обов'язок кожного парламентаря – учать у війні за незалежність. Нині така війна, що якщо є сили на парламентську роботу – то і на бойові дії теж сили знайдуться, фронт потребує різного роду бійців.
Парламент – це батальйон. Батальйон не найдурніших людей – це дуже, дуже багато.