Питання генерації електроенергії в нинішніх умовах повномасштабної російсько-української війни, після низки системних атак на відповідні структури енергетичної системи України, стало фактично ключовим для існування держави. Недаремно ж одним із аспектів, яке виникло у процесі підготовки тристоронніх українсько-американсько-російських переговорів, стало питання Запорізької атомної електростанції, яка зараз не є підконтрольною українській владі (але і на Росію теж не працює).
Звісна річ, головними складовими енергетичної системи України є атомні та теплові електростанції, саме по них завдавалися основні удари російськими ракетами. Сезонно увагу привертають до себе і гідроелектростанції. Але існують й інші варіанти генерації, які теж можуть стати у нагоді – чи енергетичній системі країни загалом, чи гаманцям тих чи інших персонажів.
Одним із таких варіантів є вітрові електростанції. "Зелена" енергетика до останнього часу була чи не основним питанням світового енергетичного порядку денного. В Україні ж вона не могла не нагадати про себе через проблеми з основними напрямками. Але на цю, суто економічну складову можуть накластися і політичні фактори.
Зі Сходу – на Захід
До російсько-української війни тему вітрових електростанцій розвивали в основному в Криму, на материковому Півдні та Сході. Але 2014 року відвалився окупований півострів. Після початку повномасштабної війни Україна втратила контроль за морським узбережжям і немалою частиною Сходу.
Тож нічого дивного немає, що власники ВЕСівського бізнесу вирішили виходити на інший, західний регіональний ринок. Першим кроком стала вітрова електростанція, зведена 2024 року на межі Закарпатської та Львівської областей. Тоді, до речі, суспільна реакція була не зовсім позитивна – принаймні, в Ужгороді (розташована ВЕС саме на закарпатській стороні, у Нижньоворотівській громаді) відбулися акції протесту проти діяльності компанії "Вітряні парки України".
Але та вітрова електростанція, як уже було сказано, стала лише першим кроком. І досить скромним – потужність вітряка становить 4,8 МВт. Те ж, що планується з протилежного боку Карпатських гір, на Прикарпатті – виглядає значно серйозніше.
Як розповів ЗМІ заступник генерального директора компанії "Вітряні парки України" Андрій Сергієнко, в районі села Микуличин (це частина Яремчанської територіальної громади) буде споруджено 20 вітряків, загальна потужність яких становитиме 110 МВт. Хто ж стоїть за цим проектом?
Хто стоїть за вітряками
Формально оператором вітряків стане нова компанія "Яремче Вінд Енерджі", яка була зареєстрована у Микуличині буквально у лютому 2026 року. Але, звісна річ, ця організація є частиною "Вітряних парків України". Власниками якої є два бізнесмени з Донбасу – Едуард Мкртчян та Максим Єфімов. Мкртчян – син співвласника "Індустріального союзу Донбасу" Олега Мкртчяна, Єфімов – колишній народний депутат двох скликань.
Причому у випадку з Єфімовим цікаво не формальна складова його перебування у Верховній Раді, з нею якраз усе більш-менш стандартно. 2014 року він зайшов у Раду як мажоритарник-самовисуванець і за класичним принципом присмоктався до тодішньої фракції влади – Блоку Петра Порошенка. У наступному, нинішньому парламенті цей одноосібник приєднався до однієї із так званих "олігархічних" груп, за якими, як вважається, стоїть не стільки ідеологія, скільки бізнес-інтереси. Втім, на цей момент Єфімова в Раді уже немає – 2023-го, якраз перед стартом карпатської частини ВЕСівського, він добровільно склав повноваження.
Але значно цікавішим є те, що до парламенту Максим Єфімов був частиною Партії регіонів на місцевому, краматорському рівні. Приналежність до партії влади часів Віктора Януковича – це уже значно ближче до реальної бізнес-діяльності Єфімова. Бо, як писали ЗМІ, через кілька років тодішній нардеп провів цікаву операцію – обмінявши свої кримські активи на бізнеси оточення та партнерів президента-утікача Віктора Януковича.
З народом розібралися
Схоже "Вітряні парки України" заходять на Прикарпаття всерйоз і надовго. Судячи із позиції керівництва Яремчанської ТГ, в цьому напрямку підготовча робота вже проведена. Про це може свідчити і успішно – для майбутнього проєкту проведені громадські слухання, на яких із п'ятитисячного Микуличина з'явилося трохи менше 200 осіб, більшість з яких підтримала ідею будівництва двох десятків вітряків у горах.
Уже було заявлено, що цей проєкт стане органічною частиною вітчизняної енергосистеми України. Хоча є підозра, що одним із ключових споживачів вітрової електроенергії стане найвідоміший гірськолижний курорт України Буковель. Власне, Андрій Сергієнко такі плани підтверджує: "Нам зрозуміло, що Буковель, як туристичний магніт, все більше розвивається. Ми знаємо точно, що тут не вистачає потужності. Тому розглядали цю територію також для розміщення вітростанції. Якщо дослідження нам скажуть, що тут є вітер і можливість приєднання, ми його реалізуємо". Тож можна сказати, що в цій історії є й інтереси цієї фінансово-промислової групи.
А от чи будуть дотримані інтереси громади – зокрема, щодо збереження екологічної складової Карпат, – тут є великі питання. Втім, горам діставалося і раніше, без проєкту ВЕС та руками місцевих жителів.