На зустрічі з канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом китайці акуратно викладають свою рамку щодо російсько-української війни.
Пропонують не американську модерацію переговорів, а китайську – за участі Європи. І роблять безпекову пропозицію – вони готові виступати гарантом для ЄС. При цьому пропонують ув'язати все гарантії з торгівельними угодами. Знову підтверджують дивну формулу про суверенітет України, але тимчасову відмову від територій. І через тимчасові угоди пропонують зафіксувати припинення бойових дій.
Красиво? Красиво.
Звичайно, що це спроба витіснити США з європейського безпекового поля і зайти туди самим. Такий собі рефері і поліцейський в одному флаконі. Який чекав-чекав і дочекався слушної нагоди.
Все це відбувається за місяць до запланованої зустрічі СІ і Трампа. Ось, вірогідно, чому Білий Дім так поспішає і виставляє дуже швидкі дедлайни. Бо годинник тікає – і програти лаври миротворця для Трампа – це велика ганьба. Його надвелике его може і не витримати такого розвороту подій. Але, з іншого боку, ряд стратегічних помилок (відторгнення Європи, тиск на Україну) і приводять до того, що Пекін займає виявлені пустоти.
Рубильник від російської війни всі ці останні роки дійсно був у Сі. І він наповну користувався виявленими новими благами. Москва значно глибше вплетена в китайську економіку і геополітичну гру, ніж у будь-які емоційні конструкції Трампа. Це очевидно.
Тому місяць нервових ігор Пекіна і Вашингтона можемо вважати відкритим. Нобелівську ж премію на двох же не розпиляєш.
Тут головне нам самим дивитись на це змагання з холодною головою, щоб не дати жодній зі сторін підстав в чомусь звинуватити Україну.