Поговоримо про ППО.
У нас немає вибору: або ми створимо найкращий захисний купол у світі, або доведеться йти під землю – будувати підземні міста, електростанції, заводи.
Пишуть, що вже є рішення щодо нейтралізації шахедів зі старлінком. Достатньо було зателефонувати Ілону Маску. А тепер ще й запустили реєстр старлінків з обов'язковою реєстрацією.
Однак інші проблеми нашої ППО так швидко не вирішити.
Вже кілька днів стоїть гарна, ясна погода, і тут, на фронті, на повну працюють розвідувальні крила противника. Залітають на 50-60 км, полюють в першу чергу по тилах, якусь їх кількість, звичайно, збивають дронами-перехоплювачами, але слідом прилітають КАБи і звичайні шахеди без старлінків.
У січні ворог застосував понад 6000 шахедів, 5500 КАБів і 158 ракет.
Найскладніше протистояти ракетам і КАБам, тому що збивати їх можуть тільки зенітно-ракетні комплекси (ЗРК), в тому числі переносні (ПЗРК), кількість яких у нас обмежена, і кількість зенітних ракет до них теж обмежена. І створити адекватні загрозі запаси зенітних ракет неможливо – ворог виробляє ракет і КАБів значно більше в місяць, ніж обсяги виробництва зенітних ракет у всіх наших партнерів разом узятих.
Усі повоєнні роки – після Другої світової війни – протиповітряна оборона розвивалася в напрямку протидії пілотованим літакам, вертольотам і крилатим ракетам. Кількість літаків, вертольотів і крилатих ракет завжди була обмеженою, і тому для протидії цим загрозам була необхідна кінцева кількість зенітних ракет.
Літаки і крилаті ракети ставали складнішими, і зенітно-ракетні комплекси ставали складнішими і дорожчими. Як раптом з'явилися шахеди і КАБи – дешева і масова зброя.
Всі пам'ятають, напевно, як на початку 2022 року російська авіація припинила свої нальоти на нашу територію, після того як зазнала болючих втрат від нашої ППО. І запаси крилатих ракет, які неможливо виробляти швидко у великих кількостях, тоді у противника теж вичерпалися.
З весни 2022 року і до кінця року повітряні атаки перестали бути масованими. Однак противник швидко знайшов рішення – іранські "Шахеди" і кориговані авіабомби (КАБи).
Спочатку проти шахедів були ефективними мобільні вогневі групи і засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ). У відповідь шахеди стали літати вище, і зенітні кулемети стали малоефективними, а для подолання РЕБ на шахеди і КАБи стали ставити "Комети" – захищені від перешкод CRPA-антени супутникової навігації.
Однак найдієвішим способом подолання нашої ППО і продовження повітряного терору стало різке збільшення виробництва шахедів і КАБів. Противник швидко зрозумів, що масово виробляти ударні дрони і універсальні модулі корекції для авіабомб (УМПК) значно простіше, дешевше, швидше, ніж будувати все більш складну систему РЕБ, нарощувати кількість мобільних вогневих груп і чекати від партнерів поставок зенітних ракет.
В якості універсального і недорогого засобу ППО у нас стали розглядати дрони-перехоплювачі. І дійсно – досвідчений пілот може збити десятки ворожих безпілотників за добу, а на фронті, де важко підтягнути і зберегти ЗРК, дрони-перехоплювачі взагалі стали незамінним засобом протиповітряної оборони.
Однак і дрони-перехоплювачі не стали панацеєю, тому що їх застосування сильно обмежується погодними умовами, залежить від людського фактора – банально немає такої кількості пілотів і мобільних груп, оснащених перехоплювачами, щоб закрити весь повітряний простір.
А коли шахеди навчилися літати низько, в режимі огинання рельєфу місцевості, ефективність перехоплювачів ще більше знизилася, тому що за складками місцевості втрачається зв'язок, а застосування дронів-ретрансляторів хоч і можливе, але ускладнює і здорожує всю систему ППО. Ну і реактивні дрони виявилися складною ціллю для дронів-перехоплювачів.
Не стали панацеєю літаки і вертольоти в боротьбі з шахедами. По-перше, використання реактивних винищувачів з дефіцитними ракетами "повітря-повітря" – нерентабельно, і призводить до швидкого виснаження запасів ракет. Використання гарматного озброєння з близької відстані – небезпечно. Легкомоторні літаки і вертольоти довели свою ефективність, проте їх мало, пілотів мало, і пілотована авіація теж залежить від погоди. До того ж авіацію небезпечно застосовувати проти дронів, що літають на надмалих висотах у густонаселеній місцевості, тому що кулі летять не тільки в шахеди.
Панацеї немає. Як немає в нашій системі ППО відносно дешевого вітчизняного зенітно-ракетного комплексу.
Ще з часів Кучми існували державні програми створення такого ЗРК. Однак тоді ніхто ще не знав про шахеди, не застосовував масово КАБ, тому розробляти і виробляти збиралися комплекси, аналогічні "Буку" або навіть "Петріоту" – проти пілотованої авіації і крилатих ракет. Такі ЗРК складні, дорогі, їх зенітні ракети оснащені складними і дорогими головками самонаведення. Навіть ручні ПЗРК типу "Стінгера" або "Ігли" – надто складні і дорогі проти шахедів і КАБів, тому що на них використовуються дорогі ракети.
Вітчизняні ЗРК нам необхідні, щоб закрити прогалину між можливостями мобільних вогневих груп, дронів-перехоплювачів і пілотованої авіації, задіяної проти шахедів. Зенітно-ракетний комплекс з радіолокаційним виявленням і наведенням може працювати в будь-яку погоду, майже миттєво реагувати на загрозу і робити це практично автоматично. ЗРК може збивати КАБи, реактивні дрони, низьколітаючі дрони і навіть крилаті ракети.
ЗРК – точно не панацея, але він нам необхідний для побудови надійної, ефективної і стійкої – тобто, не залежної від погодних умов – системи ППО.
Завдання полягає в тому, щоб зробити максимально дешеву зенітну ракету без головки самонаведення на дальність 6-10 км і до 4 км по висоті, і пов'язаний з нею радіолокатор управління (наведення). Тут нічого нового немає – такі системи повсюдно розроблялися, будувалися і перебували на озброєнні з сорокових років минулого століття аж до початку нашого століття. Поступово їх замінювали нові, більш ефективні ЗРК проти пілотованої авіації, і навіть проти балістичних ракет.
Наше завдання простіше – нам треба збивати автоматичні дрони, що летять по маршруту і не маневрені КАБи. Для цього достатньо "старих" технологій, на яких, до речі, побудовані радянська "Тунгуска", російський "Панцир", українська ракета РК-10, британський "Блоупайп", шведський RBS 70, і ряд інших зенітно-ракетних систем з радіокомандним наведенням, наведенням по лазерному променю або наведенням за технологією "оседланий промінь" РЛС.
На фото – британська зенітна ракета "Брейкеміна" і команда її розробників. 1944 рік. Довгий час після Другої світової війни саме нащадки цієї ракети стояли на озброєнні армій.
Якби ми не втратили за роки незалежності свій промисловий потенціал, перетворившись на аграрну країну, таких ракет у нас було б сотні тисяч.
Колись треба виправляти помилки, які обходяться дуже дорого.