2026 рік розпочався в українському політикумі гучним скандалом, пов’язаним із чи не найскандальнішою особою за усю історію незалежної України – Юлією Тимошенко. Лідерці партії "Батьківщина" та відповідної фракції у Верховній Раді 14 січня оголосили підозру.
Звинувачують її у тому, що вона начебто пропонувала гроші (хабарі) депутатам різних фракцій та депутатських груп, зокрема і "слугам народу", за "потрібне" голосування у питаннях деяких законопроєктів.
Сама депутатка, звісна річ, усі ці звинувачення відкидає і називає нинішню політичну владу в Україні "фашистським режимом". (Хоча, якщо розібратися, то підозру Юлії Володимирівні оголосило те саме Національне антикорупційне бюро України, яке президенту Володимиру Зеленському так і не вдалося взяти під контроль. При цьому сама Тимошенко та її фракція тоді якраз допомагала Банковій у цьому процесі своїми голосами "за" скандальний законопроєкт №12414).
Потрапить пані Тимошенко за ґрати цього разу чи ні – не знає поки що ніхто. Але ми не можемо не нагадати про те, що у політичній біографії колишньої української прем’єрки уже був подібний досвід, причому неодноразовий. Як сказав той президент, при якому Юлія Володимирівна уперше потрапила до СІЗО, "це ж було вже". Пропонуємо згадати, як саме і за що лідерка "Батьківщини" опинялася у місцях позбавлення волі.
Перша "ходка". Справа ЄЕСУ
Уперше це сталося ще на початку всеукраїнської політичної кар’єри Тимошенко, у перші роки ХХІ століття. Втім, стосувалися вони подій ще попередньої епохи – конкретно 1996-1997 років. Це була так звана "справа ЄЕСУ".
ЄЕСУ, "Єдині енергетичні системи України" – це компанія, яку під іншим іменем заснували ще 1991 року сама Юлія Тимошенко та її чоловік Олександр. Це українсько-кіпрське підприємство майбутня прем’єрка навіть очолювала як генеральний директор.
1997 року, ставши уперше народною депутаткою, Тимошенко залишила цю посаду, але на початку нульових проти неї почали кримінальне переслідування саме за період 1995-97 років, коли Юлія Володимирівна формально керувала ЄЕСУ.
Кримінальна справа була відкрита через підозру у контрабанді російського газу в Україні. У серпні 2000-го заарештували Олександра Тимошенка, а його дружину Юлію, яка тоді займала посаду віцепрем’єрки з питань паливно-енергетичного комплексу, спочатку звільнили – 19 січня 2001-го. Менш ніж через місяць, 13 лютого, вона, отримавши відповідні звинувачення, відправилася до Лук’янівського СІЗО.
Втім, пробула вона там лише 42 дні – 27 березня 2001 року легендарний Печерський районний суд скасував санкцію на арешт Тимошенко, визнавши у своєму рішенні, що звинувачення на адресу експрем'єрки є неспроможними.
Згодом випустили і її чоловіка, а у квітні 2002 та 2003 року Києво-Святошинський районний суд та Апеляційний суд Києва відповідно зняли із Юлії Тимошенко усі звинувачення у "справі ЄЕСУ". Так завершився її перший тюремний досвід.
Друга "ходка". Газові контракти з Росією
Другий вийшов значно серйознішим і довшим. Нове кримінальне переслідування Тимошенко розпочалося невдовзі після того, як Віктор Янукович, який виграв президентські вибори 2010 року, через кілька місяців зумів чужими руками ініціювати відставку Юлії Володимирівни з посади прем’єр-міністра України. (Нагадаємо, до речі, що 2009 року саме ці два політики планували створити так звану "ширку", широку коаліцію Партії регіонів та Блоку Юлії Тимошенко, для того, аби поділити владу і змінити процедуру обрання президента – із всенародних виборів до голосування у парламенті, що дало б головним тоді політичним силам можливість контролювати владу у своїх руках максимально довго.)
У квітні 2011 року проти знову колишньої прем’єрки була відкрита нова кримінальна справа. Юлію Тимошенко звинуватили у перевищенні влади та службових повноважень – причому, за іронією долі, причиною перевищення знову був російський газ. Точніше, ті газові угоди між Україною і Росією, які були підписані нею у січні 2009 року.
24 червня 2001 року у вже згадуваному в цій статті Печерському райсуді столиці розпочався суд у справі Тимошенко, а 5 серпня лідерку "Батьківщини" заарештували й відправили у СІЗО, змінивши їй запобіжний захід.
Та цього разу кількома тижнями за ґратами не обійшлося. Бо 11 жовтня 2001 року суд ухвалив рішення у справі експрем’єрки, визнавши її винною за частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу. Вирок виявився суворим – сім років позбавлення волі. Крім того, Юлії Тимошенко заборонили після звільнення займати державні посади протягом трьох років. Були й інші рішення – так, суд задовольнив позов "Нафтогазу України" щодо компенсації лідеркою "Батьківщини" збитків у розмірі 1,5 мільярди гривень.
Потім тодішня влада згадала ще і про "справу ЄЕСУ", відновивши про всяк випадок судове провадження і за нею. Причому у грудні 2011 року суд над Тимошенко проходив у приміщенні Лук’янівського СІЗО, їй тричі викликали лікарів, а у підсумку заарештували ще раз.
Звісна річ, Юлія Володимирівна подавала апеляцію на вирок у справі газових контрактів, та це прогнозовано завершилося її поразкою. Довелося тодішній лідерці опозиції відправитися на місце відбуття покарання.
Ув’язнення та звільнення з Качанівки
Цим місцем стала Качанівська виправна колонія №54, розташована у Слобідському районі міста Харків, за адресою провулок Вишневий, 16. Звідти її регулярно возили у харківські лікарні на обстеження та лікування, а 2012 року ув’язнену політикиню навіть номінували на Нобелівську премію миру. (Премію вона, звісно ж, не отримала – лауреатом став Європейський Союз, "за внесок впродовж більше шести десятиліть у просування миру і примирення, демократії та прав людини у Європі".)
Звільнення Юлії Тимошенко стало можливе лише після зміни влади в Україні. Точніше, після втечі президента Віктора Януковича із резиденції "Межигір’я" до Росії. Уже 21 лютого 2014 року Верховна Рада змінила законодавство (імплементувавши положення статті 19 Конвенції ООН проти корупції) таким чином, що стаття, за якою засудили експрем’єрку, була декриміналізована.
Наступного дня, 22 лютого, приблизно о 17:00 Тимошенко залишила лікарню, ЦКБ "Укрзалізниці" у Харкові, де вона перебувала на той момент – а о 21:30 уже виступала на Майдані Незалежності, де ще не завершилася Революція Гідності. Втім, виступ колишньої політув’язненої викликав неоднозначну реакцію, а популярність Тимошенко у подальші роки більше ніколи не сягала висот 2006-10 років, коли вона та її партія займали другі місця на президентських та парламентських виборах, коли Юлія Володимирівна двічі очолювала Кабінет міністрів України.