Замість партнерів – тиск і тарифи: дипломатія епохи Трампа

Самотність Трампа. Сьогодні зранку (9 квітня, – прим.ред.) їхав на ефір і думав: дивна річ, з приходом Трампа до влади США не набули поки що жодного стратегічного партнера

Та що там стратегічного! Не набули жодного. А лише збільшили рівень глобального антиамериканізму, і жодна "мʼяка сила" (soft power), яка створювалась роками (джинси, музика і кока-кола), не здатна компенсувати глобальний тренд на те, що до США тепер ставляться, як до потенційної загрози. Причому, найгірше розчарування у тих, хто дивився на Сполучені Штати, як на взірець демократії, свобод і високого рівня життя.

Такими темпами Штати дійсно нівелюють надбання десятилітніх потуг своїх президентів. А економічні процеси, запущені Трампом, з великою долею ймовірності, створять ще більше проблем, ніж принесуть користі. Світові економісти дають прогнози глобальної рецесії як співвідношення 50/50. Поки третій день падають ринки, важко взагалі не хапатися за голову і оптимістично оцінювати наслідки.

Між тим, Трамп каже, що чи не кожен лідер після введення додаткових мит тепер хоче поцілувати його в дупу. Така образність – не просто зворот мови. Трамп дійсно вірить у своє месіанство, де він стоїть на вершині світу (а не тільки США). От тільки біда, що тих, хто люто ненавидить Трампа, стає чимдалі більше. І "цілування в дупу" – це лише відволікаючий маневр, щоб винайти рецепт, як відкараскатись від настійливого абʼюзера.

Припускаю, що в бізнесі Трампа, очевидно, ніколи й не було довіри і любові. Можливо, світ сили дійсно вимагає вести себе саме так. Але навряд чи у самотності і агресії є щасливий кінець.