Та й до війни Східний ГЗК перебував у передбанкрутному стані (пам'ятаю як в.о. міністра енергетики Вітренко відправляв тамтешніх робітників "до Польщі").
При цьому у світі спостерігається дефіцит урану на тлі будівництва нових атомних блоків.
До речі, потужна атомна енергетика є і в Україні. А для неї потрібно багато ядерного палива.
Чому під час війни видобуток урану в Україні впав майже до нуля? Думаю, фактор безпеки та військових ризиків тут не є ключовим. Є певний консенсус наших партнерів щодо того, що на тлі ядерної риторики, яка охопила частину еліт в Україні, ядерний цикл у нас краще не розвивати.
До речі, певний інтерес щодо ядерної сировини становить і розплав аварійного реактора на Чорнобильській АЕС.
Казахстан вирішує завдання видобутку урану з допомогою залучення, зокрема, китайських компаній. Цим шляхом йде і Киргизстан.
Узбекистан вибрав інший шлях. Держпідприємство "Навоійуран" та французька група компаній Orano Mining уклали угоду щодо освоєння родовища "Південний Дженгельди" у Тамдинському районі Навоїйської області Узбекистану.
До договору приєдналася японська компанія ITOCHU. Задля реалізації проекту буде створено спільне підприємство Nurlikum Mining.
Видобуток урану на родовищі здійснюватиметься приблизно 10 років. Середній обсяг видобутку урану на руднику "Південний Дженгельди" складе 500 тонн на рік, максимум – 700 тонн на рік. Інвестиції в проект становитимуть $214 млн.
Україні потрібно також скласти свій пазл ядерного напівциклу.
Наш варіант ядерного напівциклу: видобуток руди – виробництво концентрату – відправка на збагачення партнеру – повернення збагаченого урану – виробництво ТВЕЛ.
На мою думку, для нас перспективна співпраця з Францією та Японією.