Свого часу вийшла, як на мене, наразі найкраще книга про популізм з простою назвою: "Що таке популізм" Яна-Вернера Мюллера. І одна з головних ідей цієї книги звучить так: популісти вважають, що вони і є народ, а всі інші – не народ. Плюс популістам не потрібні посередники в вигляді ЗМІ та державних чи протодержавних інституцій, щоб спілкуватися з народом. Вони стараються максимально оминути цю ланку, як зайву прокладку.
Останнім часом я довго думав про популізм в сучасному політичному світі і дозволю собі додати ще два елементи, які, здається, доповнять картину світу сучасного популізму.
Мені здається, ще однією з цих рис популізму є відсутність майбутнього (критично мінімальне заглиблення в майбутнє). Популіст не мислить ніколи категорією післязавтра і вкрай рідко завтра. Популізм – це тактика сьогодні, яка підноситься до рамки "стратегії сьогодні".
Друга риса - це доволі серйозний перекос від інституцій в сторону персоналістських елементів управління, рішень і головне, любові народу. В трикутнику співіснування людини та влади (держави) "страх, договір, любов" (концепція Л. Гозмана) популіст завжди вибирає перш за все любов. Найважливіше, що для нього є – це всіма можливими способами добитися любові сьогодні. Завтра буде новий бій за цю саму любов.
Колись варто буде про це написати ширше, а поки лише зауважу: це пост для того, щоб подумати і проаналізувати, а не про срачів. Всі коменти з лайкою, а також всіх тих, хто заблокував акаунти, буду видаляти.