Спочатку про можливі вигоди. Чи можуть російські сили з Сирії посилити окупаційну армію в Україні? Ні, ці сили не можуть суттєво вплинути на хід війни в Україні. Більшість російських військ у Сирії — це фахівці з авіації, ППО та інженерних підрозділів, які погано адаптовані до потреб фронту тут. А з евакуацією техніки там виникли певні проблеми. І так, саме вимивання сил і засобів з Сирії в Україну стало однією з причин швидкого краху Асада.
Ну а тепер про втрати.
Втрата ролі на Близькому Сході. Росія значною мірою втратила свій статус вагомого гравця, адже Сирія була її ключовим союзником у регіоні. Без режиму Асада Росії буде важко впливати на ключові країни регіону (Іран, Туреччина, Саудівська Аравія та Ізраїль).
Також Росія втратила роль противажника США у регіоні, що зміцнює позиції Вашингтона та його союзників (Ізраїлю, Саудівської Аравії та ОАЕ).
Втрата стратегічних військових баз (це ще не сталося, але, дуже ймовірно, станеться у найближчий час) у Тартусі та Хмеймімі - це втрата, в першу чергу, логістичного хабу для створення російської присутності у Середземному морі, на Близькому Сході і в Африці. Майже всі операції в Африці обслуговувалися через сирійські хаби. Зараз РФ точно втратила можливість оперативного реагування на конфлікти в регіоні.
Економічні втрати. Росія інвестувала мільярди доларів у підтримку Асада, сподіваючись на довгострокові економічні вигоди.
• Добрива. Російські компанії видобували в Сирії фосфати. Там - одне з найбільших родовищ у світі, а фосфати - важливий елемент глобальної продовольчої безпеки.
• Нафта. Компанія "Стройтрансгаз" (підконтрольна Геннадію Тимченку), отримала права на розробку ключових нафтогазових родовищ у Сирії.
• Логістика. У 2019 році Росія підписала договір на оренду морського порту Тартус терміном на 49 років. Цей порт планувалося використовувати як логістичний центр для торгівлі, транспортування ресурсів і військових операцій.
• Крах регіонального наркотрафіку. Сирія була центром виробництва фенетиліну, відомого також як каптагон, синтетичної речовини, яку потім транспортували до Європи та країн Близького Сходу. Росія була "акціонером” цього потоку. Тепер це джерело кешу для Росії буде заблоковане.
Посилення впливу Ердогана і послаблення ролі Ірану теж вдарить по енергетичним і політичним амбіціям Тегерана і Москви. Іран втратив ключового партнера, що знижує його вплив на Близькому Сході. Іранські сили вже фактично евакуйовані з країни, а уряд Тегерану веде перемовини з сунітами Сирії про безпеку шиїтів, це максимум його можливостей. Ердоган буде тепер контролювати майже всі чорноморські і середземноморські нафтогазові маршрути.
Європа зможе вільніше дихати. Інструмент шантажу ЄС через контроль трафіку людей і енергоресурсів Росія втратила. РФ планувала використовувати Сирію для транспортування нафти та газу до Середземного моря, що могло б забезпечити доступ до європейських ринків. Крім того, щез і інструмент тиску на Європу через провокування міграційних криз.
Усе це в комплексі є ознакою падіння глобального впливу Росії. Падіння Асада дискредитувало Росію як надійного партнера для інших диктатур. Крах режиму за декілька тижнів показав, що Москва не здатна ефективно утримувати свої активи.
Колапс сирійського проекту продовжив руйнувати міф про "непереможність" Росії і демонструє обмеженість її глобального впливу.
Сирія була важливим важелем для Росії у переговорах із Заходом, включно з українським питанням. І щоб там не казали російські методички і Трамп, все що відбулося - фіксація реальної спроможності Росії, яка значною мірою впала за ці роки. І вже ніяке "перемирʼя" в Україні, навіть якщо воно буде, режим Путіна не врятує.