Трамп телефоном попросив Путіна "не загострювати".
Той у відповідь піднімає у повітря літаки, які летять до пускових рубежів, але розвертаються і летять назад без пусків.
У перекладі на мову політики це означає: я планував, міг розбити їм енергетику, бо 2,5 місяці накопичував ракети, але не став, бо почув прохання.
Це однозначний сигнал Путіна Трампу – я хочу продовження розмови. Без України про Україну. Але не лише. Про новий розподіл світу.
Все, що робив Путін всі ці останні роки було спрямоване на те, аби сидіти за столом переговорів світових лідерів і мати вплив там на ухвалення рішень. Шанс досягнути цього в нього зʼявляється у вигляді невеликого віконця після перемоги Трампа.
Демократи з ним навряд чи б зустрічалися. А Трамп буде.
Проте, далі починаються нюанси. У Путіна все добре на полі бою, його війська просуваються вперед, а заряджене пропагандою суспільство чекає "параду перемоги".
Проте, основне, це його вже існуючі домовленості з Іраном, Північною Кореєю та Китаєм. Він вже переорієнтував свою економіку і впк на ці країни. І як deal не буде спільним, ( а він таким бути не може хоча б стосовно Ірану і Кореї), то Путін кине своїх партнерів.
І ось тут вступає логіка авторитарного світу. Бо Трамп – це лише на наступні чотири роки, а от Сі таких обмежень не має.
Хоч в 72 роки – наступні чотири роки також мають значення… І їх хочеться провести без санкцій і кримінального переслідування. І без колапсу економіки. Тим паче, що опції перенести deal (а Трамп цілком людина угоди), на наступну розмову, не вийде.
Тут можна далі прогнозувати, що зробить Трамп у разі зриву угоди, "не закінчивши всі війни"… Але і Путін, і Сі розуміють, що він навряд чи піде на глобальну ескалацію. А відтак за зрив угоди їм нічого не буде. Хіба що більший ізоляціонізм Америки, що цілком відповідає їхнім планам…
Тому попереду надважливе вузьке вікно можливостей у кілька місяців. Очевидно одне: для українського фронту вони будуть дуже важкими.