Те саме стосується і пам’ятників, що мають "присмак" СРСР чи імперської культури РФ. Це ще більш дивно виглядає з огляду на те, що наприкінці липня 2023 року набув чинності так званий закон про деколонізацію — боротьбу з усім російсько-імперським. І хоча багато російсько-радянських назв та пам'ятників за останній час зникли з міст і сіл України, втім до повного очищення України ще доволі далеко.
RegioNews з’ясовував в яких містах та регіонах України досі залишаються пам'ятники, що прославляють радянське минуле та російський імперіалізм.
Нещодавно Міністерство культури та інформаційної політики ініціювало вилучення пам’ятників російським та радянським діячам з Державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини національного значення. У відомстві кажуть, що це дасть змогу швидше демонтувати подібні пам’ятники у містах України.
Насамперед йдеться про пам’ятники Пушкіну у Житомирі, Харкові та Одесі.
Також це стосується пам’ятника російському поету у столиці на Берестейському проспекті.
У цьому переліку також є монумент Щорсу на бульварі Тараса Шевченка у Києві. До речі, перші розмови про його знесення розпочалися ще після окупації росіянами Криму у 2014 році. Причому, кожного року окремі політичні діячі підігрівали цю тему, але досі монумент стоїть на своєму місці. В планах Мінкульту також викреслити з Державного реєстру могилу генерала армії Ватутіна в Маріїнському парку. Слід зазначити, що пам’ятник генералу Ватутіну у Маріїнському парку вже знесли.
Крім цього, у Мінкульті заявили, що хочуть викреслити з Державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини національного значення пам’ятник князю Воронцову в Одесі, полководцю Суворову в Ізмаїлі, адміралу Ушакову в Херсоні, "Україна – визволителям" в Ужгороді, Меморіальний комплекс "Борцям революції" в Луганську.
Тепер усі ці пам’ятники мають внести до відповідного проєкту постанови Кабміну і вже після погодження з усіма потрібними органами влади проєкт винесуть на розгляд уряду. Тобто, фактично місцева влада, на територію якої знаходиться певний пам’ятник, самотужки не в змозі його демонтувати, якщо він знаходиться у Державному реєстрі пам’яток. Це можна зробити лише за згоди центральної влади.
Окрім вищезазначених пам’ятників, що пов’язані з радянським минулим чи імперською політикою РФ, в інших регіонах країни також є багато подібних монументів.
Монументи чекістам та радянським солдатам у Харкові
У самому Харкові є дуже багато пам’ятників, які підпадають під декомунізацію та деколонізацію. Наприклад, вже давно чекає знесення Пам'ятник воїнам 17 стрілецької бригади НКВС, що розміщений на розі вулиці Рибалка та бульвару Богдана Хмельницького. Монумент знаходиться на братській могилі, де і поховані чекісти. Примітно, що у 2012 році тодішня влада Харкова навіть провела повну реконструкцію цього меморіального комплексу.
На розі проспекту Науки та вулиці 23 Серпня досі стоїть величезний пам’ятник радянському солдату. До слова, ще у 2009 році цей монумент було реставровано за кошти Партії регіонів.
Крім цього, у Харкові досі є дуже багато погрудь на честь різноманітних персонажів радянської доби. Наприклад, у подвір’ї будинку №44 на вулиці Мироносицькій є погруддя члена підпільного обкому ЛКСМУ Галини Нікітіної. На вулиці Георгія Тарасенка, 126 є погруддя В’ячеславу Малишеву, що був одним зі сталінських наркомів. На вулиці Морозова, 20-а встановлено погруддя радянського воєначальника Михайла Шумилова.
Крім того, у парку "Юність" є зображення хлопчика у будьонівці, а на бульварі Богдана Хмельницького, 30 є ціла плеяда бюстів комсомольцям — Зої Космодем’янській, Олександрові Матросову, Олегу Кошовому, Миколі Островському та іншим. Загалом тут вісім бюстів комсомольцям.
Пам’ятники Пушкіну та радянським генералам на Дніпропетровщині
У Дніпрі досі є пам’ятник генералу радянської армії, герою СРСР Василю Маргелову, що розташований на Дніпровській набережній.
У Кривому Розі на площі Льва Толстого розміщено пам’ятник російському письменнику Льву Толстому. Також у місті є вулиця Пушкіна, на якій є сквер Пушкіна, в якому встановлено пам’ятник російському поету Олександрові Пушкіну. До речі, на початку 2023 року невідомі розмалювали цей монумент, залишивши на ньому написи "Знести" та "Русню геть". Пізніше пам’ятник Пушкіну накрили пластиковим пакетом, що певною мірою символічно. Разом з тим слід нагадати, що голова військової адміністрації Кривого Рогу Олександр Вілкул ще влітку 2022 року казав, що усі вулиці в місті, які пов’язані з країною-агресором, перейменують.
Тоді ж він додав список топонімів, яким потрібно дати нові назви і серед них була саме вулиця Пушкіна, яку пропонувалось навіть перейменувати на честь президента США Джо Байдена. Втім, досі вулиця Пушкіна є у Кривому Розі. До того ж наразі одні з найбільших вулиць міста досі мають назви, так чи інакше пов’язані з РФ або ж СРСР. Це, наприклад, бульвар Маршала Василевського та проспект Юрія Гагаріна.
Також у місті є погруддя на честь класика російської літератури Михайла Лермонтова, а також є вулиця на його честь.
Запоріжжя і його пам’ятник чекістам-десантникам
Якщо у Запоріжжі ситуація з перейменуванням вулиць, що мають прив’язку до СРСР чи імперської культури РФ, ще більш-менш нормальна, то з відповідними пам’ятниками ситуація кепська. Наприклад, в обласному центрі досі стоїть пам’ятник чекістам-десантникам. Він розташований у Платонівському сквері, що до 2016 року називався на честь все тих же чекістів.
У лютому 2016 року міська рада Запоріжжя перейменувала його. Втім, досі незрозуміло, чому на другий рік повномасштабного вторгнення РФ пам’ятник чекістам досі стоїть у Запоріжжі, яке, до речі, дуже потерпає від обстрілів росіян. Причому, ще наприкінці осені 2021 року у Запорізькій міській раді деякі депутати ініціювали декомунізацію цього пам’ятника, але віз, як кажуть, й досі там.
Фото: Facebook/ Відділ охорони культурної спадщини Запорізької міської ради
Хоча, слід зазначити, що у червні 2022 року на сторінці у Facebook Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міськради був допис про те, що багато пам’ятників у Запоріжжі навряд чи мають якусь мистецьку цінність, адже встановлювалися просто сотнями за часів СРСР.
До того ж, за словами чиновників, правовий статус пам'яток місцевого значення цим об'єктам було надано у 1970-1980-ті роки у відповідності до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури". І серед списку таких пам’ятників вказувався саме монумент чекістам-десантникам. Список пам'яток, які пропонуються для зняття з державного обліку передано для подальшого опрацювання до Запорізької обласної військової адміністрації. Остаточне рішення щодо позбавлення цих пам'ятних об'єктів охоронного статусу прийматиме Міністерство культури та інформаційної політики України, зазначалось у дописі Відділу охорони культурної спадщини Запорізької міськради.
На Рівненщині замість меморіалу слави радянському солдату буде паркова зона
У Рівному — фактично не залишилось пам’ятників радянської епохи, а от в області таких ще досі багато. Наприклад, у Млинівській громаді, що налічує більше 40 населених пунктів, є аж 20 пам’ятників, що пов’язані з радянським минулим, а також є братські могили радянських воїнів. Місцеві чиновники зробили об’їзд цих монументів і виявили, що більшість з них перебувають в аварійному стані. Тому було вирішено щось робити з цими пам’ятниками.
Наприклад, нещодавно було заявлено, що першим на черзі стане меморіал слави радянському солдату, що у самому Млинові. Тут вирішили демонтували усі символи СРСР, а також зробити перезахоронення солдатів, що поховані біля меморіалу. На цьому місці відкриють паркову зону. Роботи мають розпочати вже цього року і для початку мають перепоховати радянських солдатів. Наразі пам’ятник у вигляді радянському солдату просто обмотали чорною плівкою.
До речі, місцеві фахівці в області культурної спадщини кажуть, що закон про деколонізацію трохи зрушив з місця питання демонтажу пам’ятників, що несуть російсько-імперське забарвлення. Втім, навіть якщо це пам’ятника архітектури місцевого значення, то в більшості випадків вона знаходиться на обліку Міністерства культури та інформаційної політики. Тому щоб знести той чи інший монумент, місцевим чиновникам спочатку потрібно звернутися за дозволом до Мінкульту. Тому, звісно, це гальмує процес демонтажу пам’ятників.
На Київщині починається паперова робота перед знесенням пам’ятників на честь Другої світової війни
Свій підхід до пам’ятників радянського минулого є у Білоцерківській громаді, що на Київщині. Ще у травні 2023 року на сайті міської ради Білої Церкви з’явилася новина щодо того, як місцева влада буде поводитися з пам’ятниками радянської епохи, які ще залишилися на території громади.
Наприклад, місцеві чиновники зазначають, що фактично у кожному населеному пункті Білоцерківської ОТГ є різноманітні об’єкти, що присвячені подіям Другої світової війни. Проте, чиновники офіційно ставлять під сумнів, чи є такі об’єкти символом звитяжного минулого українців у тій війні, або ж просто мають на меті досі нести активний радянський пропагандистський меседж? Також чиновники задаються питанням, чи взагалі такі пам’ятники мають якусь цінність і чи мають бути збережені?
Тому було створено спеціальну комісію при міській раді до якої увійшли представники централізованої бібліотечної системи, музеїв, історики, депутати міської ради та працівники профільних управлінь і відділів. Тепер будуть проводити паперову роботу з усіма такими пам’ятниками і частину з них мають демонтувати. Мовляв, без українців не було б перемоги над нацизмом у Другій світовій війні і потрібно пам’ятати про тих, хто загинув у тих боях, але без радянських та російських наративів.
Отже, як бачимо, з одного боку зносити пам’ятники радянської доби чи ті, що несуть відверто пропагандистське російсько-імперське навантаження, не дуже просто, адже у більшості випадків такі монументи знаходяться на обліку у Мінкульті.
Тому без їхньої згоди навіть у тому чи іншому селі зазвичай пам’ятник неможливо демонтувати. Втім, є ще інший бік медалі і він не дуже прикрашає представників влади на місцях. Справа в тому, що багато пам’ятників в Україні можна було знести ще, застосовуючи до них закон про декомунізацію, що почав діяти у 2015 році. Проте, в багатьох випадках чиновники на місцях роками тягнули вирішення цих питань. Тепер же вони починають ворушитися з огляду на набрання чинності наприкінці липня закону про деколонізацію, який фактично є продовження закону про декомунізацію. Тобто, за великими рахунком можна було не чекати роками, щоб зносити пам’ятники радянської доби.