Це вловив Офіс президента й вирішив медійно перенаправити удар на місцеве самоврядування, при цьому забувши про головний принцип – у слідчих діях головне не вийти на себе. На певний час така тактика ОП спрацювала, однак тема корупції врешті-решт зрикошетила не просто на Офіс президента, а на самого Володимира Зеленського, який, до речі, прийшов до влади якраз на хвилі подібних антикорупційних заяв. RegioNews розказує, чи дійсно глава держави відповідає за корупцію у найвищих ешелонах української влади.
Напередодні фонд Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва представив нове соціологічне опитування, яке стосується корупції. У ньому переважна більшість українців (78%) вважають президента персонально відповідальним за пряму корупцію в уряді та військових адміністраціях.
Жителі всіх регіонів одностайні у своїй оцінці – різниця лише в межах статистичної похибки. Втім, є кореляція між результатом і віком опитаних. Молодь менше схильна покладати відповідальність за корупцію на президента, ніж люди старшого покоління. Різниця в 10%. Загалом це цілком логічно, адже молоде покоління українців значно менше схильне до патерналізму, який у більшості випадків ми успадкували ще від радянських часів.
Насправді ця різниця мало впливає на загальну тенденцію. Переважна більшість українців, які надали президенту в 2019 році величезний кредит довіри, очікують саме від нього наведення ладу в країні. Тому логічно, що запитуватимуть будуть персонально з Володимира Зеленського, якщо той не впорається.
Те, що таке соціологічне дослідження з'явилося саме зараз, аж ніяк не випадково. Воюючу Україну регулярно збурюють корупційні скандали. Найгучніші, звісно, – скандали із закупівлями в Міністерстві оборони, через які свою посаду втратив Олексій Резніков. Тут варто згадати купівлю великої партії продуктів для військових за завищеними цінами, звідки й почалася історія про "яйця по 17 грн". Потім під приціл правоохоронців потрапив заступник міністра й кілька посадовців відомства, які отримали підозри. А "довершила" ситуацію історія з турецькими куртками для ЗСУ, які дорогою до України здорожчали та з літніх якимсь дивом "перетворилися" на зимові.
В поле уваги відповідних органів не раз потрапляли також обласні воєнкоми, які торгували "білими білетами". Красномовним втіленням цих схем став начальник одеського ТЦК Євген Борисов. За час війни його сімʼя стала власниками елітної нерухомості в Іспанії, шикарного автопарку. Сукупно воєнком привласнив майже 190 млн грн.
Історії, пов’язані з корупцією, не рідкість і в цивільному житті. Приголомшливим за розмірами хабарем може похизуватися вже колишній суддя Верховного Суду Всеволод Князєв, якого "взяли" на гарячому при отриманні 2,7 млн дол. До речі, на фоні екс-судді Князєва скандал довкола нардепа Миколи Тищенка виглядає просто дитячим садочком, проте не можемо не згадати і його в контексті великої корупції. Не так давно в мережу злили аудіозаписи з голосом дуже схожим на Тищенка, на яких нардеп-ревізор нібито обговорює схеми "кришування" незаконних колцентрів. Зокрема за "заплющення очей" на такий бізнес та рейди на офіси конкурентів вимагалася "константа" в розмірі 50 тис. євро.
Усе частіше люди обурюються гучними тендерами й закупками на місцевому рівні, які багато хто вважає марнотратством та навіть прикладом прихованої корупції. Адже багато бюджетних грошей витрачають на цілком косметичні речі, тоді як народу доводиться збирати мільйони гривень на дрони й автівки, яких потребує військо. Для прикладу: виділення бюджетних коштів на проєкти на кшталт розширення київського музею Голодомору, фінансування сумнівного кіно та серіалів, перекладання бруківки в містах, реконструкцію стадіонів та скверів тощо.
Власне, результати соцопитування фонду Демократичні ініціативи виявилися доволі очікуваними. Але куди цікавіше виглядає реакція на нього владних високопосадовців. Найбільш показову реакцію видав голова фракції "Слуга народу" в парламенті Давид Арахамія.
По-перше, всі факти корупції він назвав "побутовими", тобто звичайними і рядовими, а саме соцопитування "маніпулятивним". Мовляв, президент цілодобово зайнятий війною та отриманням міжнародної допомоги і аж ніяк не може та й не повинен підміняти собою антикорупційні органи.
"Сподіваюсь, що антикорупційні органи посилять свою роботу, в тому числі інформаційну, щоб президент міг займатись війною та міжнародною дипломатію, а незалежна антикорупційна вертикаль – великою корупцією в країні", – написав Арахамія.
Нардеп запропонував із наступного року (тобто на третій рік російського вторгнення!) перейти повністю на "бюджет війни", а для підсилення ефекту апелював до ініціативи президента прирівняти корупцію до держзради. "Коли президент запропонував прирівняти корупцію під час війни до державної зради – в політикумі почались воплі про "закручування гайок", тоді чому саме президент має відповідати за бруківку, стадіони, тенісні корти та інший непотріб під час війни?", – заявив Арахамія.
Коментувати опитування також доручили владним політикам з найнижчим антирейтингом, наприклад віце-премʼєру та міністру з цифрової трансформації Михайлу Федорову чи народній депутатці Марині Бардіній. Обоє, як вони зазначили, мають освіту соціолога, а тому, вірогідно за однією методичкою, назвали це опитування маніпулятивним інструментом. Аналогічні посили "закидають" і анонімні телеграм-канали з пулу Офісу президента.
Певною мірою Арахамія, звісно, має рацію. Україна – парламентсько-президентська республіка. Президент справді, згідно з Конституцією, не відповідає за корупцію і не повинен особисто ловити хабарників за руку. Однак усе це працює лише за умови, якщо повноваження гілок влади збалансовані не лише де-юре, а й де-факто. А ось цього в Україні не спостерігається з 2019 року.
Президент Зеленський скористався величезним кредитом довіри, який отримав від суспільства на виборах, і збудував таку вертикаль влади, де на вершині опинився саме він. Парламентська коаліція – монобільшість однієї президентської партії – підконтрольна президенту. Призначений парламентською коаліцією уряд так само виявився підконтрольним президенту. Незалежна судова система – це все лише розмови, які не надто поспішають втілювати в життя. Тож суди також значною мірою підконтрольні Офісу президента.
У парламенті вже давно говорять про мегаповноваження президента та його оточення. Опозиційний нардеп Володимир Арʼєв наголошує, що такі необмежені повноваження не можна використовувати навіть під час війни.
"Та тепла ванна, яку зробили президенту, виявилася трохи з іншими хімічними речовинами, яких у чистій ванні бути не повинно. І саме тому сьогодні ми опинилися в тій ситуації, в якій Зеленський вже перебуває в повній згоді його оточення. Вони йому не можуть сказати "ні", вони йому не можуть заперечити. Це оточення дуже часто краде і дуже сильно", – зазначає Арʼєв.
Чому така ситуація стала можливою? Багато чому завдяки тому самому патерналіському українському суспільству, яке досі бачить в президентові не найманого державного менеджера з чітким набором обмежень і повноважень, а батька нації, який керує всім та за все відповідає.
І потрібно зазначити, що Зеленського та "Слугу народу" така ситуація завжди більш ніж влаштовувала. Як під час передвиборчої кампанії, так і дотепер глава держави та його команда з усіх сил намагалися відповідати цьому запиту суспільства. Обіцяючи навести лад усюди, незалежно від повноважень, зокрема й викорінити остаточно корупцію. Саме президент і "Слуга народу" дали людям впевненість, що коли прийде весна, то вже точно "будемо саджати".
До того ж, президент ніколи особисто не гребував влаштувати перформанс із тим, аби привести до тями якогось чергового "розбійника" у владі, в тому числі і в регіональній. Тут можна згадати й конфлікт свого часу з секретарем Бориспільської міської ради, який породив відомий мем про "вийди звідси", або "рознос" на митниці Закарпаття, куди президент привіз генпрокурора, голів СБУ та фіскальної служби карати "кришувальників" контрабанди.
Те, що люди покладають пряму відповідальність на президента за корупцію в країні, певною мірою пов'язано і з чималою кількістю корупційних скандалів у найближчому оточенні президента. Брат голови ОП Андрія Єрмака на початку каденції Зеленського, мегаскандальний заступник Єрмака Олег Татаров, який досі на посаді, "Велике будівництво" та купа зловживань при ньому, виявлені журналістськими розслідуваннями, сонячний бізнес родини Ростислава Шурми, того ж зама Єрмака.
Та й остання ініціатива Володимира Зеленського прирівняти корупцію до держзради нагадує ще один популістичний крок Президента, який лише підвищує очікування суспільства від нього персонально в питаннях боротьби з корупцію та збільшує його особисту відповідальність за це.
Як би не хотілося найближчому оточенню президента зняти з глави держави відповідальність за ситуацію з корупцією в Україні, зробити це не вийде. Отримавши величезні повноваження та давши стільки обіцянок побороти корупцію, Зеленський уже ніяк не зможе відхреститися, посилаючись на те, що цим має займатися не він, а незалежні антикорупційні органи. А в умовах війни від глави держави очікуватимуть навіть більше, ніж в мирний час.