Відставка, на яку так довго чекали, відбулася. Міністр-рекордсмен Арсен Аваков (в історії МВС України він обійшов за часом перебування на посаді навіть легендарного Юрія Кравченка) більше не керує однією із ключових силових структур в Україні. RegioNews пригадав, як прийшов, чим запам’ятався Аваков на чолі МВС, і які тектонічні зсуви спровокує його відставка.
Майже 7,5 років, з 22 лютого 2014-го Арсен Аваков очолював Міністерство внутрішніх справ. Він пережив п’ятого президента і чотири уряди, здавався практично вічним – і навіть претендував, принаймні, на думку ЗМІ, на звання "співвласника країни". Але все закінчилося раптово і навіть сенсаційно. Багато питань до самої історії з відставкою, туманом оповите його найближче політичне майбутнє. Багато хто пророкує Авакову участь у виборах мера Харкова, що йому за нинішніх умов геть невигідно. Але для початку згадаємо, ким був для країни і міністерства одинадцятий міністр.
Півтори п’ятирічки: зради і перемоги
Отже, 22 лютого 2014-го Арсен Аваков став в.о. міністра внутрішніх справ у постреволюційній Україні, а 27-го отримав МВС під свій повний контроль. І почав створювати справжнє суперміністерство – яке ще 2014-го увібрало у себе ДСНС та новостворену Національну гвардію. (Перша Нацгвардія, розформована Леонідом Кучмою 2000-го, підпорядковувалася Міноборони.)
2015-го стартувала головна реформа в житті Авакова-міністра – трансформація міліції у Національну поліцію. Здійснювалася вона за грузинським зразком, тож участь у реформуванні брали такі знані у південнокавказькій країні спеціалістки, як Ека Згуладзе та Хатія Деканоїдзе. Деканоїдзе навіть очолила новостворену Нацполіцію України у листопаді 2015-го, але за рік (і 11 днів) Аваков позбувся своєї колишньої радниці – і відтоді Нацполіція також знаходилася під його контролем.
Створення Нацполіції з одного боку принесло очевидні позитивні результати. Скажімо, в Україні зникла одіозна ДАІ, яка у суспільстві давним-давно асоціювалася лише з анекдотами про сержанта Петренка та хабарями. Натомість з’явилася принципово нова патрульна поліція, яка навіть у звичних українських умовах за шість років не дискредитувала себе остаточно, як попередники. Появу цієї структури Аваков безумовно може записати собі в актив.
Такими само – тільки зі знаком мінус – є підсумки реформування міліції в поліцію загалом. Ця реформа так і не досягла поставленої мети, бо відсоток старих міліцейських кадрів, які посіли посади у начебто відреформованій поліції, був настільки великим (чи принаймні помітним), що викликав різко негативну реакцію суспільства.
Ще більшим негативом персонально для Авакова відгукнулися численні скандали, фігурантами яких були його підопічні. Чи не найгучнішою подією стало зґвалтування молодої жінки працівниками поліції прямо у відділку НПУ в місті Кагарлик, що на Київщині. Тоді жінку привезли до відділку нібито як свідка крадіжки, а потім, після побиття та тортур, кілька разів зґвалтували. Інцидент цей прогримів на усю країну, скандальний відділок розформували, справа щодо двох підозрюваних ще у кінці минулого року надійшла до суду – але вирок досі не прозвучав.
Ще один злочин поліцейських, який збурив громадськість – убивство 5-річного хлопчика Кирила Тлявова у Переяславі. Нетверезі правоохоронці, розважаючись із вогнепальною зброєю, дострілялися по банках до того, що внаслідок рикошету влучили у голову дитині, яка померла через кілька днів у лікарні. Тут теж триває судовий процес, але двох підозрюваних звільнили з-під варти, тож за ґратами залишається один, уже колишній правоохоронець. Випадків же кришування правоохоронцями наркоринку та хабарництва людьми у погонах – якщо і стало менше, то не набагато.
Крім того, один із скандалів торкнувся безпосередньо самого Авакова. Мова про "справу рюкзаків", у якій одним із фігурантів був син міністра Олександр. У закупівлі для МВС тактичних рюкзаків журналісти помітили інтерес Авакова-молодшого, бо фірма-постачальник виявилася пов’язаною із другом дитинства Олександра Авакова, Володимиром Литвином. Після усіх зливів у пресі, за справу взялося НАБУ, справа зайшла досить далеко – до, зокрема, обшуків та затримання сина очільника МВС. (Вважається, саме що ця історія стала однією із причин того, що Аваков-старший на виборах-2019 зіграв проти чинного президента Петра Порошенка.)
Врешті та історія завершилася тим, що один-єдиний підозрюваний, той самий Литвин, узяв усю вину на себе і отримав умовний строк, а Авакова-молодшого взагалі не судили. Такі історії теж не додавали популярності "вічному" міністру. Як і скандал, який не був пов’язаний напряму із МВС, але вдарив персонально по Арсену Авакову. Мова про його епічну суперечку із тодішнім губернатором Одещини Михеїлом Саакашвілі під час засідання Національної ради реформ щодо корупції на Одеському припортовому заводі. Заява екс-президента Грузії, який тоді мав досить високий рівень довіри в Україні, про те, що Аваков "вор", "проворовался" та "негодяй", болісно вдарили по амбіціях та рейтингу міністра.
Що буде далі з МВС, Нацгвардією та "Нацкорпусом"
Звільнення Авакова відкриває нову сторінку в історії МВС. Сторінку боротьби за фактичну владу у міністерстві. Формально її отримає наступник Арсена Борисовича в момент позитивного голосування Верховної Ради. Фактично – Аваков за 7,5 років вибудував вертикаль у ввіреному йому відомстві винятково під власні інтереси. І ці інтереси ще довго будуть відгукуватися його наступнику.
По суті увесь керівний склад МВС та структурних підрозділів – є людьми Авакова. З кимось "новій мітлі" доведеться розпрощатися, хтось залишиться у системі за особливих умов (як, до речі, і сам Арсен Борисович після зміни влади на Банковій; принаймні, сам Зеленський неодноразово на цьому наголошував), хтось з готовністю присягне новому керівництву. Цікаво, що Денис Монастирський, який має очолити МВС, теж у свій час був людиною із орбіти Авакова – помічником давнього соратника Авакова Антона Геращенка, експертом геращенківського Українського інституту майбутнього. Але, як бачимо, шляхи іноді розходяться. Тож чекаємо на певну інерцію з боку старих кадрів і поступове зміщення центру реальної сили у МВС до персони нового міністра.
Одним із головних моментів у новій політичній реальності стане боротьба за Національну гвардію. Відновлена на базі МВС, вона виросла мало не до рівня цілком реальної альтернативи Збройним силам. Технічна забезпеченість, важке озброєння, кадрове наповнення людьми із реальним бойовим досвідом – усе це робить Нацгвардію дуже серйозною силою. Недаремно Володимир Зеленський ще улітку 2019 року захотів перепідпорядкувати Національну гвардію собі. Тоді атаку Банкової вдалося відстояти, законопроєкт надовго застряг на рівні профільного комітету Верховної Ради (який тоді, за іронією долі, очолював нинішній претендент на крісло міністра Денис Монастирський). Тепер же війна за Нацгвардію розгорнеться з новими силами. Можливо, до процесу підключиться і Міноборони, яке досі не виявляло ніякої активності у цьому напрямку – але відставка Авакова може активізувати позицію МО.
Не менш цікавим виглядає найближче майбутнє такої структури, як партія "Національний корпус" - яку, як і похідну у вигляді "Національних дружин", пов’язують із Арсеном Аваковим. Одна справа – мати покровителя у вигляді очільника МВС, і зовсім інша – коли цей "дах" є лише відставним чиновником (нехай і з досить потужними зв’язками). Не виключено, що найближчим часом в Україні розгорнеться боротьба за право контролювати цих активних вуличних діячів – оскільки подібні радикальні структури потрібні багатьом гравцям на українській політичній шахівниці. А їм самим, принаймні, на рівні керівництва, потрібне стабільне фінансування.
Важкі часи для в.о. мера Харкова
Окрема тема, пов’язана із відставкою Арсена Авакова – це вибори міського голови у його рідному місті, Харкові. Попри прогнози щодо безпосередньої участі екс-міністра у мерських перегонах, особливої необхідності у цьому в Авакова немає. Це буде однозначна гра на пониження: після однієї із ключових посад у Кабміні очолювати одне, нехай і велике, місто – це аж ніяк не рівень для Авакова. Так, він має у Харкові свої бізнес-інтереси, але так само має і людей, із якими підтримує досить тісні і теплі зв’язки. Одним із таких "людей Авакова" є в.о. міського голови Харкова, колишній заступник Арсена Борисовича у ХОДА Ігор Терехов, який прагне очолити місто на позачергових виборах – і до 13 липня міг спиратися на підтримку міністра внутрішніх справ.
Відставка Авакова означає, що валиться увесь каркас передвиборчої кампанії Терехова. Він втратив потужну підтримку в Києві, ба більше – підтримку чи не ключового в українських електоральних умовах міністерства. Згадаємо, як МВС 2019 року фактично зіграло на боці кандидата від "Слуги народу" - і чим закінчилися ті президентські перегони. Звісно, підтримка не стала головним чинником успіху (то взагалі були унікальні вибори навіть для України), але відіграла свою важливу роль. Лояльність поліції на виборах, зокрема, під час процесу підрахунку голосів є стратегічно важливою. До звільнення Авакова Терехов міг не хвилюватися щодо цього електорального фактору.
Відтепер же у в.о. мера цього чинника не буде. І цим, звісна річ, спробують скористатися головні конкуренти нинішнього тимчасового очільника Харкова. Тож на Слобожанщину у найближчі місяці очікуватиме серйозна турбулентність – і невідомо, хто вийде із неї реальним претендентом на спадок Геннадія Кернеса.
У чому мінус для Зеленського
Після звільнення самостійного (і дуже потужного, особливо для такої крихкої конструкції, як Зе-влада) гравця Володимир Зеленський нарешті отримає можливість поставити на МВС свою людину. Це однозначний і безсумнівний плюс Банкової у всій цій історії. Але є і мінуси.
По-перше, Аваков збереже свій вплив у МВС. І, за бажання (а воно не забариться виникнути), зможе ставити палки в колеса своєму наступнику – та, як усі розуміють, персонально президенту – досить довгий час. Можливо, настільки довгий, аби дочекатися на наступні вибори.
Крім того, Офіс президента отримує серйозного опонента на політичній арені. Сам Арсен Борисович навряд чи буде формально опонувати чинній владі – з його антирейтингом це непросто зробити. Скоріш за все, екс-міністр займе місце певного "сірого кардинала" у ніші нерадикальної опозиції до "Слуги народу". І стане не формально, але фактично керувати процесами, які навряд чи сподобаються Банковій.
Зокрема, Аваков має можливість (принаймні, так виглядає на цей момент) акумулювати достатню кількість ресурсів для створення проблем чинній владі на вулицях – де вона виглядає відверто слабко. "Нацкорпус" і "Нацдружини" 2019 року зіграли на боці Зеленського – і той розуміє, що буде, якщо ці сили повернуть проти нього самого.
Одним словом, звільнення Арсена Авакова означає, що в Україні-2021 буде дуже весела осінь. Політична турбулентність, зміни політичній конфігурації в країні, боротьба всередині міністерства (окремо – за Нацгвардію, що у перспективі взагалі може виявитися ключовим питанням), загострення виборчого процесу у Харкові – це тільки видима частина айсбергу, зіткнення із яким для корабля під назвою "Слуга народу" є неминучим.