Наукове видання Post-Soviet Affairs нещодавно опублікувало спеціальний випуск, присвячений політиці та ідентичності в Україні. Журналіст The Washington Post Джошуа Такер поспілкувався з одним із редакторів спеціального випуску Ольгою Онуч, доцентом Манчестерського університету та автором книжки «Мапа масових мобілізацій: розуміння революційних часів в Аргентині та Україні» (2014).
В інтерв’ю Ольга Онуч зазначила, що етнолінгвістичні (російська та українська) ідентичності відіргавали важливу роль в Україні в минулому, але, всупереч науковим прогнозам, не посилились з масовими протестами і війною.
«Цього не відбулося. По-перше, конфлікт не поширився на інші, здебільшого російські, регіони. По-друге, українці за межами регіонів Донбасу та Криму, за які іде боротьба, об’єдналися навколо поміркованих політичних платформ, таких як децентралізація, а також уникали правих політиків та партій, мирно обрали нового президента та парламент».
Онуч також наголосила, що для науковців було важливо визначитися з методами вимірювання та аналізу зібраних даних щодо мови та етнічності:
«Те, що ми відкрили для себе, захоплює. Наприклад, політолог Генрі Гейл і я виявили, що різні виміри української етнічності, які, як вважалося, охоплюють одне й те саме, фактично вимірюють різні речі. Вибір однієї міри замість іншої змінює результат аналізу важливості питання етнічної приналежності».
Науковець наводить чотири виміри етнічності, які мають різні значення: яка мова найбільш комфортна для людини, якою мовою розмовляють удома, до якої мовної групи належить особа та до якої національності. За її словами, надто багато вчених помилялися в минулому, не враховуючи цих відмінностей у своїх аналізах.
«Коли ми враховуємо ці чотири виміри, ми справді бачимо, що те, якій мові надає перевагу людина, які етнічні або громадянські риси «українськості» важливі для формування політичного ставлення до мовної політики та приєднання до НАТО. Проте мова, якою розмовляють на роботі, а не вдома, вплинула на ймовірність долучення до протестів Євромайдану. Усупереч очікуванням, етнічна приналежність, очевидно, не сформувала очікування українців нового вторгнення Росії».
Дослідниця також наголосила на інших роботах в цій сфері, зокрема, дослідженні Володимира Кулика, який, на основі аналізу тенденцій останіх двох десятиліть виявив: 1) «обмеження російськості» та 2) збільшеня кількості людей, для яких національна ідентичність є громадянською, а не етнічною.
Українців об’єднало спільне відчуття належності до громади або рідного краю. Водночас, соціальна та економічна нерівність підбурює конфлікт. Люди, подекуди, страждають від погіршення економіки після розпаду Радянського Союзу, поганої економічної політики та поширеної корупції.
Вирішення конфлікту потребуватиме протистояння російській тактиці. Можливо, зусилля Путіна з поглиблення етнічної та лінгвістичної різниць і призведе до поширення конфлікту, однак, те, що ми бачимо на тепер свідчить про зворотнє.
Хоча українська держава – слабка, а еліти не лише корумповані, але й недостатньо координовані, пересічні українці по всій країні мають потужніше відчуття громадянської ідентичності, переконана дослідниця.