Думки, висловлені в рубриці «Моя Америка», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Голосу Америки».
Щотравня у Вашингтоні проходить унікальна подія – дні відкритих дверей у посольствах. Це - виняткова нагода відчути колорит мало не будь-якої далекої заокеанської держави, дізнатись невідомі факти про інші культури, послухати музику, потанцювати і, звісно, смачно попоїсти. Чимало посольств безкоштовно частують місцевими стравами, продають сувеніри, дають приміряти національні вбрання.
Особливого шарму події надає той факт, що територія будь-якого посольства належить не державі, де посольство розташоване, а саме країнам, звідки приїхала дипмісія. Тож тепер уявіть, як воно, потрапити на землю – власність Анголи, Непалу, Зімбабве, Узбекистану, Ісландії чи Ботсвани.
Захід проходить у дві перші суботи травня. В один день – амбасади світу, в наступний – країни Євросоюзу.
У 2018 участь у дні відкритих дверей взяли участь 53 дипмісії країн світу на додачу до 28 європейських. За лише шість годин – з 10 ранку до 4 вечора – оббігти всі, звичайно, неможливо, треба робити важкий вибір. Допомагає цей сайт, тут анонсовані події.
Торік ми встигли отримати солом’яного капелюха у посольстві Нікарагуа, покуштувати наїдків Іраку й Ботсвани, виграти вікторину на знання всіх країн ЄС від нідерландців, послухати чеські народні пісні, поговорити німецькою у дипмісії ФРН.
Цього року мені розписали хною руки у посольстві Саудівської Аравії, затим ми послухали уругвайську музику, у дипмісії Катару – вдосталь наїлись пахлави й напились арабської кави, яка більше нагадувала пряний помаранчевий чай. Після того були Коста-Ріка, Перу (торік там були справжнісінькі альпаки!), Мікронезія, Узбекистан, Тринідад і Тобаго, Бразилія, Азербайджан.
Цьогоріч уперше участь у події взяло посольство Китаю. А от австралійська, канадська, індійська, грузинська, вірменська дипмісії своїх дверей вирішили не відчиняти.
Українське посольство також участі не бере, але наша амбасада й без того проводить дуже багато заходів, на які, за умови реєстрації, може прийти кожен.
Для мене несподіванкою стало те, що ось так просто по амбасадах інших країн у Вашингтоні ходити може не кожен. Справа у тому, що загалом 38% жителів Вашингтона, 27% і 26% жителів прилеглих штатів Вірджинії та Меріленда працюють на уряд, і значній кількості працівників держдепу та інших державних службовців треба офіційно звітувати про всі контакти із дипломатами з інших держав. Однак, такі суворі вимоги висуваються не до всіх.
Між більшістю посольств можна ходити пішки. Часом, вони розташовані у сусідніх будівлях, зрідка доводиться під'їхати на громадському транспорті. А ще можна брати недороге таксі, адже захід співпрацює із сервісом Lyft (працює з мобільного додатку, як Uber): автомобілі компанії курсують між кількома зупиками неподалік посольств і підбирають пасажирів.
Одна із назв події – passportDC, тож охочим пропонують купити сувенірний паспорт, куди при вході в наступне посольство, наче при перетині кордону, можуть поставити спеціальні печатки.
Єдиний недолік дійства – шалені черги. До найпопулярніших посольств, особливо до Японії, пообіді просто не пробитись. Тож, якщо до якогось посольства хочеться найбільше, із нього варто починати.
Наприклад, до Саудівської Аравії ми приїхали за півгодини до відкриття, о 9.30, і були у черзі на вхід десятими. Тому нам пощастило потрапити до першої групи, яку пустили всередину, - вхід до більшості посольств - через рамку металошукача.
Загалом черги рухаються достатньо швидко, однак часом стояти все одно треба із півгодини, а то й довше. Проте якщо бути до цього готовими, то настрій це не псує.
Вже не дочекаюсь наступного року, щоб побачити іще більше цікавин з усіх куточків світу!
